Ч ƒорогу, дорогу пану осаулу н≥женському! Ч кричать козаки.

Ч ≈, се кн€зь наш! Ч гукне один у личаковому кунтуш≥. Ч “ривай лиш, недовго верховодитимеш! ј другий зупинив його:

Ч Ќе дуже, Ч каже, Ч гукай супроти сього пана: € дещо чув про його од запорожц≥в.

Ч ўо ж ти чув?

Ч „ув таке, що не дуже гукай на його, от що!

—е ж з одного боку. ј з другого, поки пробрались трохи пром≥ж людом, чуЇ ѕетро таку розмову:

Ч як ти думаЇш? „и€ в≥зьме?

Ч ј чи€ ж, €к не ≤вана ћартиновича!

Ч ≈, постривай лиш! ќн у —омка, кажуть, в обоз≥ довол≥ гармат ≥ чорного проса; Ї чим у в≥ч≥ загл€нути; а в≥н-то не так≥вський, щоб оддав доброх≥ть булаву з бунчуком.

Ч Ѕудуть наш≥ й гармати, €к б≥г поможе. ¬же козакам давно обридло сто€ти в старшини в порога. ’то не в кармазинах, того й за ст≥л не посад€ть.

ѕроњхали ще трохи.

Ч „и правда бак, Ч питаЇ один бурлака в другого, Ч що вчора ховали в≥йтенка?

ј той йому:

Ч ј €к же? ѕохорони прост€глись через увесь Ќ≥жень, од Ѕ≥л€к≥вки до озир≥вки. «роду н≥хто таких похорон не зазнаЇ.

«нов зупинивсь поњзд: зустр≥в √винтовка знакомого €когось пана. “ой почав правити про —омка й ≤ванц€, €к вони зустр≥лись у кн€з€ √аг≥на. н€зь ≥ще ранн≥м ранком зазвав козацьку старшину на пораду, ≥ там-то було послухати, €к прив≥тав ≤ванець —омка!

Ч ќ, ≤ванець Ч собака! Ч каже, знизивши голос, √винтовка. Ч як уњстьс€ в кого, то вже свого докаже. як же зложили бути рад≥? ѕо-нашому?

Ч јвжеж!

Ч ≤ —омко згодивсь?

Ч «годивсь поневол≥. “≥лько бач: Ѕрюховецький, по уговору, п≥шо ≥ без оружж€ веде свою сторону, а —омко на кон€х, шатно ≥ при оружжю. ’оче, кажуть, з гармат бити, €к не по його рада станетьс€.

√винтовка т≥лько засм≥€всь.

Ч Ќехай, Ч каже, Ч б’Ї на здоров’Ї! –оз’њхались. √л€не ѕетро, аж ≥ коваль €кийсь тут вештаЇтьс€ з молотом на плечах.

Ч “и запорозька сторона, ќстапе? Ч питаЇ в його в≥вчар з ц≥пком.

Ч ўоб вони, Ч каже, Ч виздихали тоб≥ вс≥ до одного, т≥њ запорожц≥!

Ч як! «а що се?

Ч «а що? за що!.. √м! —казано Ч не в≥р ж≥нц≥, €к чужому собац≥!

Ч …о? ўоб то оце запорожець та почав до жiнок липнути?

Ч ≈ге! “и ще не знаЇш сих пройдисвiтiв! —е, коли хочеш знати, самi паливоди!

Ч …о?

Ч I не йо! ”чора зазвали мене до коша, буц≥м ≥ добр≥. Ђќсь там се да те треба нам перековати, а в нас такого дотепного ковал€ й зроду не булої, Ч та й давай мене поштувати. я ж там п’ю та бенкетую, а вони в мене в господ≥ лихо ко€ть. ¬ертаюсь ранком, проспавшись, аж дома вже походжено.

Ч “а то тобi на похмiлл€ так iздалось, брате.

Ч Iздалось! Ч аж крикнув коваль. Ч ј це ж €к тобi здастьс€? ѕитаю в Iвас€: Ђ« ким же ви, синку, без мене вечер€ли?ї ј вона, сука, вже й перехоплюЇ: Ђ« богом, скажи, …васю, з богом!ї ј дитина, зв≥сно, мале, лукавства не знаЇ, погл€нуло на нењ та й питаЇ: Ђ’≥ба ж мамо, то бог, що в червон≥м жупан≥?ї

ѕроњхали й мимо сих. ўо ближче к царському намету, то все трудн≥ш було пробиратись. оло намету б’ють у бубни, а тут пром≥ж народом ход€ть окличники да все кричать: Ђ” раду! ” раду! ” раду!ї ’оть народ ≥ без окличник≥в зв≥дусюди мов плав пливе ј найб≥льш претьс€ того мужицтва.

Ч Ќу, вже, брате, Ч каже ≥нший, Ч з порожн≥ми кишен€ми до ж≥нок не вернемось!

ј другий, см≥ючись:

Ч «аробимо лучче, н≥ж на косовиц≥! Ѕач, у €ких пани кармазинах, €к≥ тил€ги п≥д золотом та п≥д ср≥блом понад≥вали! јж хр€стить! ”се наше буде!

Ч “а й коло крамних комор руки погр≥Їмо! азали запорожц≥, що все пор≥вну м≥ж миром под≥л€ть.

√л€не ѕетро, аж тут м≥ж мужиками тиснетьс€ й “арас —урмач.

Ч ≤ ти, Ч каже, Ч отсе супротив —омка й панотц€?

ј той:

Ч —пасиб≥ вельможному пану —омков≥! —пасиб≥ й твоЇму панотцев≥! ¬и звикли обирати гетьмана т≥лько козацькими голосами, а тепер ≥ наш м≥щанський речник чогось на рад≥ стоњть! Ч да й пот€г дал≥.

ќсь уњжджають наш≥ у саме колесо в≥щове. ”з€ли козаки од њх кон≥. “ут уже були сам≥ козаки, так зараз ≥ дали √винтовц≥ дорогу, а за √винтовкою й ѕетро з „ереванем пробравсь. ≤нш≥, зустр≥вшись, тисли √винтовку за руку. ¬≥н т≥лько, всм≥хаючись, клан€всь.

√л€не ѕетро, аж пом≥ж старшиною козацькою т≥лько де-не-де видно у ком≥р≥ червону стр≥чку: усе повипускали голуб≥њ. ќшибло його страхом: тут щось недобре скомпоновано!

≤ „еревань щось пом≥рковав. ќбернувсь до ¬асил€ Ќевольника:

Ч ќт, бгате ¬асилю, €ка тут чудна мода завелась на стьожки! ” нас червон≥, а тут Ч дивись Ч усе блакитн≥!

ј той похитав головою да т≥лько:

Ч ќх, боже правий, боже правий!

ѕробравсь √винтовка у саму перву лаву, м≥ж полковники, сотники да осаули, судд≥ полков≥ да обозн≥њ з хорунжими. “ут ≥ писар≥ сто€ли з каламар€ми й б≥лим папером. ѕосеред колеса, Ч а колесо одзначили таке, що з одного краю до другого ледв≥ можна було що почути, €кби перекликнутис€, Ч так посеред колеса сто€в ст≥л п≥д турецьким килимом. Ќа стол≥ лежала булава Ѕрюховецького з бунчуком ≥ корогвою. —ам Ѕрюховецький сто€в у голубому жупан≥ перед своњх запорожц≥в. “ут уже в≥н був не той, що в –омановському ут≥: позирав гордо, по-гетьманськи, ≥ т≥лько всм≥хавсь, уз€вшись у боки.

јле ось кр≥зь царський намет ув≥йшов ≥ —омко з своЇю старшиною Ч ус≥ в панцирах ≥ мисюрках, з шабл€ми й келепами, €к до бою. ” руках —омко держить золоту булаву Ѕогданову; над ним розпустили хорунж≥ ≥ бунчуков≥ в≥йськову корогов ≥ бунчук. ƒва тимпанники стали перед його з ср≥бними бубнами.

Ђ√ордий, пишний ≥ розумом високий гетьман! Ч подумав ѕетро. Ч ƒа на кого ти опираЇшс€, коли б ти т≥лько в≥дав! ƒи€вол давно вже одлучив од тебе в≥рн≥њ душ≥!.. ѕо тонк≥й криз≥ ступаЇш ти на свого ворога… ∆аль мен≥ тебе, золота голово, хоть ти й перепинив мен≥ дорогу!ї

“ак думав Ўраменко, сто€чи позад √винтовки. ј кругом радного колеса крик ≥ гом≥н такий, мов „орне море граЇ. ќднак почув —омко, €к закричали йому брюховц≥:

Ч ѕоложи й ти булаву! ѕоложи бунчук ≥ корогов, пере€славський крамарю!

—омко звел≥в ударити своњм тимпанникам у ср≥бн≥ бубни. ”щухнув трохи галас. ¬≥н тод≥ голосом чистим ≥ поважним, мов у золоту трубу, протрубив:

Ч Ќе положу! Ќехай скажуть мен≥ моњ п≥дручники (≥ погл€нув гордо на обидва боки). ј вас, голодранц≥в, € не знаю, зв≥дки ви втерлись м≥ж козацьке лицарство!

Ѕоже! як схопитьс€ івалт! ≤нш≥ вже совались ≥з колеса наперед, щоб зчинити бой; бо с≥човики, хоть прийшли й без оружж€, €к сказав њм кн€зь, да припасли по кийку п≥д полою. ћоже б, без буч≥ й не об≥йшлось, да сив≥њ д≥ди, батьки с≥чов≥њ, стоючи перед братчик≥в, зупинили.

Ч —т≥йте, Ч кажуть, Ч д≥ти, ст≥йте, ладу жд≥те!

ј з боку —омкового старий Ўрам, стоючи у перв≥й лав≥, погл€нув на обидва боки, на своЇњ сторони старшину, да й каже:

Ч Ѕачте, д≥ти, з ким нам довелось важитись за гетьманство! „и достойн≥ ж с≥ буњ вепри дн≥пров≥њ, щоб трактовать з ними по-людськи? Ўаблею ми з ними розправимось! Ўаблею та гарматами протверезимо сих п’€ниць н≥кчемних!

ѕетро хот≥в би пробратись до панотц€. «нав добре, що тут без лиха не минетьс€, так хот≥в заздалег≥дь пристати до невеличкоњ купки в≥рних, що сто€ли круг старого Ўрама з червоними стр≥чками. ƒа вже не можна було тепер жодним побитом протиснутись. ј круг його сто€ть усе т≥њ ока€нн≥њ зрадц≥ у блакитних стьожках да в голубих жупанах ≥ вже не боючись голосно розмовл€ють.

Ч Ќу, брате, Ч каже один, Ч дождали ми свого празника; будемо панами на ¬крањн≥! Ќехай ус€ке козака знаЇ!

Ч Ќад ким же ми пануватимем, Ч питаЇ другий, Ч коли вс€ка душа буде р≥вна?

Ч ’то тоб≥ сказав?

Ч ј €к же? ќн, бач, тепер м≥ж козацькою старшиною бовван≥ють, наче гриби в трав≥, товстопик≥њ бургом≥стри од м≥щан. ј он порозз€вл€ли роти на раду ≥ мужицьк≥ виборн≥њ.

Ч √е-ге-ге! Ќе знаЇш же ти ≤вана ћартиновича. я не таке чув, гул€ючи вчора з його джурою. Ђќдин, Ч каже, Ч тому час, що батько в плахт≥. Ќехай повеличаютьс€, €к порос€ на орчику, а там довол≥ з њх буде й гребл≥ гатити. Ѕуде кому пановати на ¬крањн≥ ≥ без мугир≥в. ≤вану ћартиновичу аби козацтво пригорнути до свого бокуї.