Террi була в якомусь дивному станi. Здавалось, її веде, керує нею чиясь стороння воля. От вона пiде й пiдiрве цей арсенал. Загине? Що ж, нехай i смерть, зате вона вiдверне свiтове побоїще, яке готують расисти. Вхiд, звичайно, пильнують, але вона ще вдень запримiтила кiлька вентиляцiйних люкiв... Головне, щоб її не побачили вартовi, що стовбичать на вежi. А коли вона вскочить у люк - нехай хоч стрiляють.
Террi тихцем зiйшла з веранди й поринула в тiнь невеличкої пальмової алеї. Серце калатало, i вся вона тремтiла зi страху. Згадала слова Девiда про гiгантську енергiю. Катастрофа? їй, звичайно, жаль i Девiда, i всiх iнших, окрiм хахакаючого генерала та боса (їх давно ждуть у пеклi). Але... Нехай згорить у полум'ї анiгiляцiї це злочинне гнiздо!
Кiнчилась алея - кiнчились i тiнi. Террi шарпнулася бiгти, щоб швидше проскочити освiтлений простiр, але одразу ж зупинилась. Яке глупство! Це одразу приверне увагу вартових. Треба, якраз навпаки, iти повiльно, зовсiм повiльно, наче на прогулянцi. Хiба не можна? У неї безсоння, вийшла подихати свiжим повiтрям...
Пiшла повiльною ходою, тримаючись тiнi. Робила великi зигзаги, вiдходячи зовсiм убiк, але десь так, може, через годину опинилася навпроти зловiсного складу. Вiд товстелезних залiзобетонних плит, що вкривають пiдземелля, її вiддiляло не бiльше ста метрiв. Тут уже нiяких тiней, десятки прожекторiв так висвiчують кожен квадратний сантиметр, що добре видно не лише металевi петлi на плитах, а й кожну травинку побiля них.
Роззирнулась - нiде нiкогiсiнько. На вежi, звичайно, стовбичать вартовi, але, може, вони задрiмали? От якби...
Вийшла на свiтло й наче спалахнула в тому нещадному промiннi. Крок, ще крок... Он i овал душника... Може, кинутись бiгом? Нi, краще йти спроквола. Слiпуче свiтло рiзало очi, i вона мимохiть нахилила голову. Бачила перед собою примарнi попелястi овали. Ноги не чули землi, наче вона була в станi невагомостi.
Тиша. Тiльки кров шугає в скронях.
Ближче, ближче...
Раптом як завиє сирена! Пронизливе те завивання пройняло її наскрiзь, оглушило, паралiзувало, просто дивно, як утрималась на ногах.
Пiдбiгло двоє з автоматами напоготовi.
Тереза тремтячим голосом сказала:
- Що сталося? В мене безсоння, я вийшла подихати свiжим повiтрям... Хiба тут заборонено...
- А... це мiстрiс*...- iронiчно сказав один з вартових, певне, старший.- Так, тут заборонена зона. Пробачте, але вам доведеться знайти собi iнше мiсце для прогулянок.
______________ * Хазяйка, коханка (англ.).
Знервована, перестрашена, Террi повернулася додому сама не своя. Добре, хоч Девiд спав i нiчого не чув. Пройшла на кухню, взяла з холодильника пляшку шампанського й пила доти, доки не почала кружляти перед очима пiдлога. Упала на канапу - наче провалилася в чорну безодню.
IV. КОМЕДIЯ З ПЕРЕВДЯГАННЯМ
Якщо сiмейне життя порiвняти з спектаклем, то пiсля тiєї нiчної пригоди Террi почала розiгрувати комедiю. Вона перестала розмовляти з Девiдом.
Спочатку чоловiк думав, що це дитячi вибрики, але минали днi за днями, а Террi - як води в рот набрала. Намагалася виконувати свої нескладнi обов'язки господинi, але все мовчки, без жодного слова. Була знесилена, в'яла, рухалась, немов сомнамбула.
"Глибока iпохондрiя, - думав Девiд, з тривогою поглядаючи на змарнiле лице дружини. - В такому станi вона може наробити дурниць..." У грудях занило, i вiн зовсiм не знав, чим допомогти жiнцi, яку так щиро любив.
- Террi, що з тобою? Скажи, що треба, i я все зроблю.
Певне, його жалiсливий голос зворушив ЇЇ. Взяла аркушик паперу i написала: "Це не в твоїй владi, ти не контролюєш подiй. I я не хочу з тобою розмовляти".
- Я не контролюю подiй?! - вигукнув Девiд, розмахуючи папiрцем перед її обличчям. - Терпiння, Террi, терпiння, i ти переконаєшся, що головнi подiї ("головнi", - вимовив з натиском) нiколи не виходили з-пiд мого контролю!
З того часу отак i спiлкувалися: вiн говорив, а вона писала записки. Девiд часто iронiзував з цього, але в душi радiв: усе-таки її депресiя потроху слабшає. А записки... Звертаючись до папуги, що поглядав на нього з великої зеленої клiтки на вiкнi, сказав:
- Чим би дитина не бавилась, аби не плакала. Правда, Ара?
- Пр-равда, Ара, пр-равда, Ара,- прокричав птах.
Але Террi нiяк не реагувала на цей дiалог.
Вiльний вiд роботи час Девiд тепер здебiльшого проводив у товариствi свого найближчого помiчника Натанiела. Високий, худорлявий, головний iнженер рiдко заходив до їхнього котеджу. Натомiсть вони зв'язувались з допомогою мiнiатюрних радiоприладiв i зустрiчалися де-небудь на березi моря.
Мiж тим i ситуацiя на островi характеризувалась нервознiстю й напруженням. Раптом виявилось, що пiрамiди, виготовлення яких уже наближалось до запланованої кiлькостi, нестандартнi - їх не можна припасувати до ракет. Поговорювали навiть про саботаж, але Девiд рiшуче захистив головного iнженера вiд нападок. Розслiдування показало, що це просто неузгодженiсть мiж вiдомствами, бо технологiчнi характеристики затвердженi вiдповiдними iнстанцiями. Проте вiд цього нiкому не полегшало. Генерал поплатився своїми золотими погонами й бiльше не хахакав.
Наявний запас пiрамiд вирiшено було передати авiацiї, а для ракетних вiйськ виготовити новi боєголовки. Вiйськове мiнiстерство тиснуло на боса, то i у свою чергу вимагав iнтенсивної роботи лабораторiї, а Дсвiд не приступав до нової програми, посилаючись на вiдсутнiсть затверджених параметрiв.
Бос i вiйськовi помiтно нервували, в той час як учений демонстрував чудову витримку. Лице його було незворушне навiть тодi, коли читач статтi в свiтовiй пресi, що рiзко засуджували його "каїнову роботу".
Кампанiя проти правителiв Пiвденної Республiки i проти нього, як їхнього спiльника, розгорялась з усе бiльшою силою. Статтi в газетах набирали все рiзкiшого тону, обуренням гримiло радiо й телебачення. Нарештi було створено громадський Комiтет врятування миру, до якого ввiйшли авторитетнi представники багатьох народiв Європи i Америки.
Девiд гiрко усмiхнувся, побачивши в складi Комiтету прiзвище директора фiзичного iнституту, який свого часу вiдмовився видiлити йому лабораторiю для проведення дослiдiв. Коли б тодi пiшли йому назустрiч, то вiн би не опинився на цьому островi Сирен...
Хмари лежали над обрiєм безкiнечними пасмами, що нагадувало Девiду диск Юпiтера. Призахiдне сонце кривавилось помiж двома нижнiми сувоями, ну достеменно як славнозвiсна червона пляма планети-гiганта. Девiд стояв на верандi, зiпершись руками на перила, i милувався краєвидом. Бачив диск Сонця, а думав про ту червону пляму на далекому Юпiтерi. Що воно за структурний елемент? Може, то атомний реактор планети?
Затурчав мотор, i Девiд тiльки тепер помiтив машину, що пiдкотила до самiсiнької веранди.
- Хелло, док! - змахнув рукою бос, вiдчинивши дверцята. - До нас прибула пiдмога!
З машини вискочив мiцної статури чоловiк i привiтався легким нахилом голови.
- Прошу, заходьте, - приховуючи досаду, сказав Девiд, i обидва прибульцi загупали по дерев'яних схiдцях.
Террi не виходила iз спальнi, для Девiда це було краще, анiж терпiти її мовчанку при стороннiх. Вона й до зв'язкiвця, який сьогоднi лагодив телефонний апарат, не обiзвалася. А цi високопоставленi персони були б шокованi.
Розташувалися в кабiнетi. Димлячи сигарою, бос знову повторив:
- Пiдмога прибула. Оце ось, док, призначили вам ще одного помiчника. Познайомтесь. Фiзик-теоретик i... експериментатор.
Пiдвiвшись, вони потиснули один одному руки i знову посiдали. Бос попихкував сигарою.
- Сподiваюсь, ви спрацюєтесь. Дафф має великий досвiд роботи на прискорювачах...
Дафф зобразив усмiшку на сухорлявому лицi:
- Менi буде приємно працювати пiд керiвництвом такого славетного вченого...
"Усмiхається, а в очах - крижини, - подумав Девiд. - I виправка... Одягнений занадто акуратно як для вченого..." Новенький чомусь викликав настороженiсть i... антипатiю. В його мовi чулося багато фальшi, награностi. Розмова, як i слiд було сподiватися, точилася навколо нової серiї пiрамiд.
