Вона переклала книгу Девiда Кiнга "Молодший брат Сонця" ще з рукопису. Це суто науковий твiр, проте хвилює, захоплює, кличе до великого дiяння. I хто з учених, полiтикiв чи дипломатiв не подав голосу за цю iсторичну експедицiю до Юпiтера? Таких не знайшлося, i не дивно. Кожному, хто хоч трохи вiдчуває пульс мiжнародного життя, ясно, що така експедицiя - а вона не пiд силу однiй країнi - зближує народи планети. Це яскравий вияв мирного спiвiснування, найвищий пiк у розвитку самої науки. I Девiд вирiшив летiти, бо це ж його iдея, його задум, його заповiтна мрiя.
Може, й справдi йому, як авторовi проекту, належить бути там? Хiба можна до кiнця зрозумiти незвичайну людину? Але ж Вiрине серце чомусь болiсно стискується, ще мить, i холодок млосно проймає груди. Як вони там вiч-на-вiч з гiгантом планетної сiм'ї? Якi новини принесе сьогоднi тоненький лазерний промiнь з космiчної далини? Все-таки на Землi затишнiше, хоч i бiля анiгiляцiйного реактора...
Ох, цей реактор!.. Малахову аж пересмикнуло, коли згадала, як через необережнiсть одного патлатого молодика мало не сталося вибуху... Але все-таки вони просунулись далеко вперед, бо зрозумiли головне: цю фортецю природи не можна брати штурмом, а тiльки облогою!
Зиркнула на годинника - лишається кiлька хвилин, можна й запiзнитися... Пришвидшила крок, а далi побiгла, хоч вузенька спiдничка й заважала. Прозвучали позивнi, з вiдчинених вiкон сусiднiх котеджiв уже залунав голос диктора.
Вскочила до вiтальнi захекана, сердита сама на себе. Клацнула вмикачем i почула кiнець речення;
- ...великого вченого нашого часу.
Поволi, наче з туману, на екранi проступило чиєсь обличчя. Зображення було дуже контрастне i часом навiть розпадалося на окремi структурнi елементи. Нарештi вiзерунок стабiлiзувався, i Вiра впiзнала Натанiела. Обличчя його було похмуре - втома чи настрiй? Говорив сухо, уривисто, i це чомусь тривожило Вiру.
- Iо - планетка бiльша за Мiсяць i ближча до Юпiтера, нiж Мiсяць до Землi. Тут не будеш милуватися небом. Похмурий, суворий куток всесвiту. Особливо грiзний нiчний бiк Юпiтера. Встає чорною стiною, гасить зорi, закриває майже все небо, навалюється, падає - от-от розчавить. Враження гнiтюче, важко звикнути. Червона пляма Юпiтера позирає хижо. Хлопцi кажуть: криваве око. Девiд назвав пляму вiконечком планетного реактора. Астрофiзичнi дослiдження показали... цей отвiр є каналом, по якому транспортується тепло з надр планети. Девiд Кiнг вирiшив скинути свої пiрамiди саме на Червону пляму.
"А де ж сам Девiд? - подумала Вiра. - Чому його не видно?"
Зображення Натанiела зникло. Натомiсть на екранi з'явилася цятка ракети - наче темний жучок поповз по великому дзеркалу. Збiльшення. Добре видно: вiд ракети-носiя вiддiляються i одна по однiй летять до того дзеркала чорнi мачинки... їхня траєкторiя викривлюється, ось випливає край Червоної плями - о, як вона пашить! - мачинки летять над нею рiденьким пунктиром i зникають у вогняному вировищi. Нi зблиску, нi бодай найменшого порушення поверхневої структури. "Значить, запрограмованi на глибину, - подумала Вiра. - Тiльки на яку? Певне ж, i Девiд там, на космiчному кораблi? Авжеж. Не така в нього вдача, щоб сидiти на базi та спостерiгати, як хтось iнший робитиме Юпiтеровi енергетичнi iн'єкцiї".
Знову з'явилось суворе обличчя Натанiела.
- Цiлком зрозумiло, що передбачити режим роботи такого "реактора", як Юпiтер, неможливо. Довелося ждати. Велися безперервнi спостереження, вся наша апаратура працювала безвiдмовно i з повним навантаженням. Коли б сталися найменшi змiни - чи температури, чи сили свiтностi, магнiтного поля тощо,- це було б зафiксовано негайно. Проте характеристики планети i космiчного простору бiля неї не мiнялися...
Вiра обiперлася лiктями об колiна, поклала голову на долонi й заплющила очi.
Сухорляве обличчя Натанiела дратувало її. Чого вiн тягне? Сказав би вже зразу, що сталося. По всьому ж видно, що експедицiя не змогла виконати свого завдання, то навiщо бубонiти...
Слухала його довгу й суху iнформацiю, а уява малювала живi картини. Девiд сердиться, насуплює брови, переглядаючи показання електронних систем. Сiдає до комп'ютера, ходить по своїй каютi, вiрнiш сказати - тупцяє, бо де вже там походиш у тиснявi, заставленiй приладами... Вiн не хоче, просто не може повiрити, що найбiльша справа його життя луснула, як мильна бульбашка. Знову обрахунки й обрахунки. Тривога виснажила його, щоки запали, горбатий нiс, здається, побiльшав, але очi блищали невгамовною енергiєю. Певне, якби в цей час зробили фотопсихограму його постатi, то зафiксували б сильне бiоелектричне поле навколо всього тiла. А в очах це помiтно i без фотографування. Де в нього й бралася та сила! Спав мало, не бiльше двох-трьох годин на земну добу, i як схопиться, то одразу ж до телефону: викликає чергових операторiв, сподiваючись почути щось втiшне. Але ситуацiя не мiнялася, характеристики були сталими.
"I чого це Натанiел так детально розводиться? - з якимось пiдсвiдомим острахом подумала Вiра. - Це вже не iнформацiя, а репортаж..."
Очей не розплющувала, так їй краще, i монотонний голос, донесений лазерним променем з космосу, продовжував трансформуватись у живi сцени:
- Коли минули контрольнi строки, встановленi Девiдом, а картина не мiнялася, вiн вирiшив облетiти Юпiтер по найближчiй орбiтi, щоб перевiрити характеристики планети за допомогою бортових систем. Не всi схвалювали такий полiт, але Девiд на це не зважив. Погодився тiльки, щоб кораблем керували з бази, - електронна машина витримуватиме найбiльш оптимальну орбiту. Готувався до польоту ретельно. Буквально нафарширував корабель своїми пристроями та всiлякою апаратурою. Капаметр, що реєструє кiлькiсть антипротонiв, рiзних типiв аналiзатори, гiперонний мiкроскоп i навiть тахiтрон, величезний тороїд, призначений для переза-рядки атомiв. Це був не корабель, а лiтаюча космiчна лабораторiя.
Натанiел замовк, i Вiра розплющила очi. Нарештi побачила Девiда! Онде вiн вайлувато йде до корабля, певне, ще не звик до скафандра... Оглянувся, наче подивився у Вiринi очi, i той погляд був такий незвичайний, такий гострий, що дiвчину чомусь обсипало холодом.
"Дивно, - подумала Вiра, стежачи, як Девiд заходить у корабель, як закривається люк. - Така вiдстань у просторi й часi, а заряд емоцiї долинає..."
Згодом, вiдтворюючи запис цiєї вiдеопередачi й уже знаючи, що сталося, Вiра не могла вгамувати серце, - такий був той погляд щемливий, пекучий. Болiсний зойк i водночас торжество могутнього людського духу.
Старт. Ракета поволi, наче нехотя, почала здiйматися вгору - чорне веретено на ясному тлi диска Юпiтера.
Коли ракета зникла, знову зазвучав голос Натанiела, наче прокручувались залiзнi жорна. Неповних три витки зробив корабель за командами з бази. Потiм Девiд раптом повiдомив, що переходить на автономне керування. Це не було передбачено програмою, але нiяких пояснень вiн не дав. Радiозв'язок перервався. Востаннє корабель Девiда спостерiгали над Червоною плямою, пiсля чого вiн зник. Саме в цей час було зареєстровано перший протуберанець, який знявся над Червоною плямою Юпiтера на висоту п'ять тисяч кiлометрiв. Чи пов'язано це явище з фактом зникнення корабля Девiда Кiнга, ще не встановлено. Сам Натанiел схиляється до тiєї думки, що Девiд перезарядив речовину корабля, створивши в такий спосiб свою останню бомбу з антиматерiї й викликавши потужний анiгiляцiйний вибух. Чи це було продумано заздалегiдь, чи це наслiдок аварiї - невiдомо та й навряд чи коли стане вiдомо. Таємниця трагiчного кiнця Девiда Кiнга похована в розбурханих надрах Юпiтера.
Як би там не було, але Юпiтер прокинувся, його активнiсть посилюється з кожною годиною. Немає сумнiву - запрацювали новi могутнi джерела енергiї. Юпiтер почав випромiнювати у видимiй частинi спектра. Яскравiсть його зростає.
Експедицiя вже не могла залишатись на Iо i перебазувалась на безпечнiшу вiдстань, обравши для цього Каллiсто, що обертається навколо Юпiтера на вiдстанi майже два мiльйони кiлометрiв.
