Литмир - Электронная Библиотека
A
A

"Коли спостерiгати з висоти, вуличний рух цього мiста здається красивим, - думав Рей, - але опинившись мiж машинами, цього не скажеш..."

Нарештi таки дiстався до кiнотеатру, де з афiшi дивилися Адам i Єва. Вiн лежав у тiй же позi - ноги витягнутi, одна рука на грудях, друга звисає додолу, торкаючись пальцями асфальту.

Рей зупинив свою машину на вiдстанi кiлькох метрiв: звiдси можна вести iдеальний запис роботи мозку. Головне ж - не порушити його спокою... Але що сталося? На свiтному тлi екрана - жодного штриха, жодної точки, немає найменшого поруху! Його мозок не працює! Вiн мертвий...

Тим часом хтось iз прохожих звернув увагу на незвичайну машину i ще бiльш незвичайного її господаря. Почали збиратися цiкавi. На того, мертвого, що лежав на лавi, нiхто й уваги не звернув, i це дуже здивувало iнопланетника. Йому хотiлось гукнути їм: "Плачте, ридайте! Вас усiх спiткало велике лихо: ви втратили генiя, обдаровання, яке не повториться нiколи!"

Якийсь дивний настрiй охопив Рея. Та коли крiзь натовп, енергiйно працюючи лiктями, до iнопланетного апарата рушив якийсь чоловiк у зеленавiй одежi, Рей спохватився - контакти ж заборонено! - i стартував по вертикалi. З глибини нiчного неба бачив задертi голови людей, зробив навiть кiлька записiв бiохвиль, а тодi взяв напрямок до Мiсяця, де на нього чекали друзi по мандрах.

Поглядаючи на цю затишну планету, в голубизнi якої втонув Токiо, Рей думав i нiяк не мiг додуматись: чому така байдужiсть до генiя? Вiн навiть не пiдозрював, що можна бути самотнiм серед натовпу i бездомним серед тлуму будинкiв...

2
{"b":"124605","o":1}