- Я читав про це.

- Тим краще. З цього припущення виникли гiпотези про античастки, антисвiти i тому подiбнi заманливi речi. Гiпотези почали пiдтверджуватись експериментально. Частки високих енергiй вибивали з фону Дiрака "дiрки", як їх назвав сам творець гiпотези. їх називали антипротонами, антинейтронами, позитронами. Висувалися припущення, що є цiлi анти-системи з антисонцями, антипланетами, антижиттям. Про це говорили i фантасти, i вченi. Сподiвалися вiдкрити такi антисистеми в майбутньому експериментально. Але дальший розвиток науки показав, що такi уявлення примiтивнi. Думаючи про антисвiт, ми будували його по звичайнiй фiзичнiй моделi. Але Космос - не повторення однакових систем, не сума сонць i планет, а нескiнченно складний, вiчний процес еволюцiї. I той процес вiдбувається не на одному поверху, не лише на планi нашого Всесвiту...

- Тобто?

- Тобто на рiзних планах. Деякi росiйськi вченi, а потiм i захiднi, створили гiпотези в яких стверджують, що фон Дiрака, або фiзичний вакуум, не iнертна, нейтральна маса, не лише потенцiал iснувань, а реальний свiт з матерiальними процесами, еволюцiєю i, може, своїм життям. Цi гiпотези закономiрнi i необхiднi. Принцип рiвноваги вимагає цього...

- Я не розумiю...

- Енергiя свiту тяжiє до стабiльного рiвня. Ентропiя - тобто розсiяння енергiї - була бичем всiх космологiчних гiпотез. Якщо енергiя розсiюється, значить, колись був початок цього процесу. Значить, був творчий акт.

Значить, вводиться телеологiчна* причина, перст божий. Вченi не бажали цього. I будували найкарколомнiшi гiпотези, якi нiчого не пояснювали.

______________ * Телеологiчна - цiлеспрямована.

А тепер - справа набагато яснiша. Поряд з нами - iснує iнший Всесвiт. Це Всесвiт негативних енергiй. Всесвiт античасток, антиречовини. Вiн розвивається по принципу зворотного часу по вiдношенню до нас. Ось чому вiн недосяжний для нашого свiту. Лише на гранi високих енергiй - у фазотронах, в космiчних процесах - античастки перескакують з того свiту в наш, одразу ж зникаючи в спалаху анiгiляцiї.

Нова теорiя пояснює все. Хай наш Всесвiт розширюється. Хай розбiгаються галактики. Хай розсiюється енергiя. В iншому, сусiдньому Всесвiтi йде стискування галактик, концентрацiя енергiї. Вiдбувається взаємний обмiн. Ритмiчна пульсацiя Єдиного Космосу. Ви зрозумiли? - В професорових очах загорiлися вогники захоплення, по щоках поповзли плями. Вiн, напевне, забув, про що починав. Вiн зовсiм забув, що йшлося про долю Люсi. Я нагадав йому про це.

- Я все зрозумiв, професоре. Але повернiмось до Люсi...

- Ах, так, - спохмурнiв Шрат. - Так, так. Я захопився. Так от. Мене схвилювала теорiя сусiднього свiту. Я заглибився в неї, почав експерименти, розрахунки. Вони були позитивнi. Тодi я вирiшив пiдготувати грандiозний експеримент - проникнення в Антисвiт, або в свiт негативних енергiй, називайте це, як хочете.

- I Люсi... - з жахом почав я, але професор перебив мене.

- Ваша Люсi потрапила в той свiт. Вона перша з людей Землi ввiйшла туди.

- А назад? - крикнув я. - Чому вона не повернулася назад? Для чого вам такi експерименти, якщо нема пiдтвердження? Це рiвнозначно вбивству людини!

- Не зовсiм. Не зовсiм, мiстере Уоллес, - миролюбно заявив Шрат. - Я пояснив їй, у чому суть. Вона щось переплутала. Ми домовлялися, щоб вона запам'ятала координати i через певний час повернулася назад. Ми мали вiдтворити її, повернути в фiзичний свiт. Напевне, вона забулася...

- Або загинула, - з гiркотою сказав я.

- Нi! Я певен, що нi. Прилади показують, що експеримент удався.

- Як же тепер бути? Як урятувати її? Чи ви залишили її напризволяще?

Професор уважно поглянув на мене, трохи помовчав, нiби обдумуючи вiдповiдь, i сказав:

- Багато залежить вiд вас... А може, навiть усе. Не треба гаяти часу. Дайте згоду... i, може, все буде добре...

- Ви хочете, щоб я... пiшов туди?

- Так. I знайдете її. Це - єдиний вихiд. Врятуєте Люсi... i прислужитеся науцi.

Я мовчав, гарячково думав. Що робити? Як бути? Невже це ймовiрно - те що говорив Шрат? Свiт поряд з нами, iнше, невiдоме життя? I в ньому - Люсi, одинока, покинута, безпорадна.

- А що це дає вам? - раптом запитав я професора.

- М-м...Якби вам сказати,- не знайшовся одразу Шрат. - Це не зовсiм дозволено... говорити... Але оскiльки ви зв'язанi з нашою роботою, я скажу. Перше - проблема антиречовини. Друге - проблема невидимого пересування в просторi.

Я промовчав. Я добре зрозумiв, для кого вигiдне таке пересування. Вторгнення в чужi країни серед бiлого дня прямо з вакууму, з пустоти. Як завжди, монополiї могли застосувати найколосальнiшi вiдкриття науки лише для руйнування.

В моїй душi зрiло обурення. Але я не хотiв заперечувати Шрату. Треба було подумати про долю Люсi. А професор, схилившись надi мною, лагiдно говорив:

- Подумайте. Але вiдповiдайте негайно. Бо може бути пiзно. Ми не знаємо, що там з нею, куди вона пiде, що зробить.

Я намагався уявити собi життя без Люсi. Робота... днi i ночi з iншими людьми, без її слова, без її погляду... Нi, нi! Це неможливо!

З мороку виринуло її неповторне обличчя, нiжний голос докiрливо сказав:

- Ми нiколи не розлучимось. Чуєш, Генрiху!

Так, так! Це вона сказала перед прощанням. Перед проклятим експериментом. Вона вiдчувала, що наступить розлука. Ми будемо разом, сказав я їй тодi. Вона вiрила, що я зроблю все, щоб не розлучатися з нею. Я повинен виконати свою клятву. I шлях - лише один. Єдиний. Iти за нею. Так. Вирiшено.

Я пiдвiвся, встав. Шрат дивився на мене, нiби кiт на мишу. Я вiдчував це, я розумiв, про що вiн думає, але менi все було байдуже. Я пiду назустрiч коханiй, я знайду її в дивному свiтi, якщо вiн iснує... або загину на тiй дорозi, де загинула вона.

- Я готовий, професоре.

Шрат мiцно потиснув менi руку, вiдкинув недокурену сигару, дiстав нову. Тремтячими руками почав надрiзувати її. Схвильовано сказав:

- Ви герой, Уоллес. Скажу вам одверто - бажаючих iти на той свiт не дуже багато...

- Це не дивно, - iронiчно всмiхнувся я.

- Просто - це незвичайно. Це перевертає всi нашi поняття про свiт. Але потрiбнi пiонери. Колись подорож мiж свiтами буде звичайною i необхiдною. I майбутнi поколiння не забудуть вас... I Люсi...

- Не будемо говорити про це, - сухо сказав я. - Ви знаєте, що я йду не з любовi до вашого експерименту.

- Гаразд, гаразд! Не будемо сперечатися. Ходiмо в зал. Там проведемо iнструктаж... i з богом...

Я мовчки пiшов за ним. Вперше за час перебування на островi вступив до заповiтного залу. В центрi стояв суцiльний сiрий цилiндр з кiлькома вузенькими вiчками. До нього тягнулися товстi кабелi, верхiвку вiнчав матовий гриб з органiчної речовини. Цилiндр продовжувався десь у глибинi, пiд бетонною пiдлогою. Бiля нього стояло кiлька асистентiв Шрата. Вони запитливо дивилися на нас.

- Мiстер Уоллес дав згоду на експеримент, - коротко пояснив професор. Прошу на хвилину вiдiйти. Ми бажаємо поговорити. Iнструктаж я проведу сам.

Асистенти вийшли з залу. Ми сiли в крiсла. Я прямо запитав Шрата:

- В чому суть експерименту, перетворення?

- Змiна полярностi тiла. Змiна заряду. Перетворення часток вашого тiла на античастки.

- Але ж "той свiт" - це свiт негативних енергiй, - сказав я. - Куди йде енергiя мого тiла?

- Вона забирається нашою установкою,- вiдповiв професор. - Ваше тiло стає своєрiдною "дiркою" в вакуумi, в фонi Дiрака. Воно переходить в антисвiт. Але поскiльки спiввiдношення античасток не змiнюються, органiзм мусить iснувати...

- Це дуже гiпотетично, - усмiхнувся я i навiть сам здивувався. Я зовсiм не страшився майбутнього експерименту. Була лише гостра цiкавiсть i пронизливий холодок за плечима, нiби передчуття дивовижних подiй.

- Я вiрю в успiх, - сказав Шрат. - Ще не все ясно. Може, тут вiдбувається не механiчна замiна часток на античастки, а складнiший процес. Напевне так воно i є. Може, ми в собi носимо обидва свiти або навiть бiльше. Отже, експеримент - це, можливо, розкриття одного з наших власних свiтiв...