Зненацька на баржi шугнуло сильне полум'я. Воно вирвалося з-пiд ракети велетенським язиком, вiдбившись мiльйонами вiдблискiв на хвилях. Ракета на мить завмерла над баржею, потiм швидко помчала вгору
Юск метнувся вiд командирського перископа до зенiтного. За ракетою в чорному небi лишався жовтаво-червоний слiд, наче вона тягла за собою товстий, розпечений до червоного дрiт.
- Що це? - не мiг збагнути Юск. - Новий трасер? Система керування за свiтловим слiдом? I скiльки ж вiн горiтиме?..
Ракета, мов маленька зiрочка-супутник, швидко наближалась до сяючої зорi - генератора. Минула хвилина. Юску вона здалася годиною.
Вогняний слiд у небi не згасав. Вiн коливався, скручувався у спiраль, вигинався вiд поривiв вiтру велетенськими зигзагами, але не тьмянiв i не рвався на шмаття, наче був зроблений iз свiтного гумового джгута, що здатен був не пiддатись будь-якому вiтру.
- Сяйво! Вони iонiзували повiтря! Чуєте, командире, - це iонiзований джгут...
Юск нi на секунду не вiдводив погляду вiд окуляра. Один кiнець вогняного слiду вився навколо металевих антен, встановлених на скляних кулях, а другий, високо в небi, встромився просто в сяючу зорю генератора. I раптом...
Море освiтилось слiпучо-яскравим свiтлом. З несподiванки Юск вiдсахнувся вiд перископа. Розжарений слiд тепер здавався яскравою блискавкою, на яку було боляче дивитися. Але ця блискавка не зникала, майнувши по небу. Немов гiгантська голуба змiя, звиваючись i виграючи кiльцями, спускалася вона з темряви.
Очевидно, над водою прокотився грiм Можливо, вiд сяючого джгута гуркiт линув безперервно - у пiдводному човнi Юск нiчого не чув. Майор гарячково крутив ручку перископа, розглядаючи електричний джгут вiд генератора, що плив у небi, до самої поверхнi моря.
Електричний водоспад, який ринув з неба, розщеплювався бiля самої води на сотнi блакитних змiйок. Кожна з них впивалася в один з вiничкiв-антен на скляних кулях-поплавцях. Металевi антени, здавалося, викликали лють в електричних змiйок. Вони впивались в антени, звиваючись, намагалися вкусити, зруйнувати непiддатливi металевi вiстря. Часом змiйки перестрибували з одного вiстря на iнше.
Юск був так зачарований видовиськом, що нехотя обернувся на командирiв голос:
- Гляньте, майоре, на островi море свiтла ..
Юск пiдiйшов до його перископа. Острiв годi було впiзнати. На ньому спалахнули десятки потужних прожекторiв, якi освiтили вершину високого вулкана. Гора, наче вiд чарiв, вистрибнула з пiтьми. Над островом здiйнялися зграї наляканих птахiв. Потрапляючи в промiнь свiтла, птахи спалахували яскравими цятками i очманiло мчали далi.
Силует дивної споруди на островi, до якої вела електролiнiя, зовсiм змiнився. Тепер будiвля свiтилася зсередини. До червоного розжарились десяткiв зо два гiгантських вугiльних електродiв, кожен завбiльшки як триповерховий будинок. Ось мiж ними спалахнула яскрава дуга, потiм друга, третя... Посипались iскри. Там, на березi, вченi вимiрювали потужнiсть генератора, що його створили самi...
Енергiї було так багато, що навiть подумки Юск не знаходив вiдповiдного порiвняння.
Вiн тiльки тепер до кiнця збагнув, що комунiсти стали володарями казкового багатства. Те, що створила ранiше людська фантазiя, годi було порiвняти з цим невичерпним скарбом ..
Раптом сильний удар струсонув човен. Юска жбурнуло на пiдлогу. Корпус човна тремтiв, мов у лихоманцi. Брязкiт, скрегiт, булькання... Юск зiскочив, кинувся до перископа. Подивився в окуляр - i закричав на все горло.
На обидва перископи пiдводного човна перестрибнули двi голубi блискавки вiд сяючого електричного джгута, що падав з неба. Через перископи йшов струм небаченої сили, який розтоплював усе на своєму шляху. З труби перископа крапля по краплi потiк метал. Розтоплений метал змiшувався з водою, що прорвалася в човен. Повалила густа пара.
Юск кинувся до командира i, намагаючись перекричати гуркiт, шум i брязкiт, заволав:
- Вiдпливати! Вiдпливати!
...Але човен уже не мiг зануритись. З пропаленою наскрiзь бойовою рубкою, iз згорiлими перископами, з оплавленим мостиком, вiн мiг iти лише над водою.
**
*
- Затримали човен у наших територiальних водах, - казав далi пiсля паузи слiдчий, звертаючись до професора Васильєва. - Тепер ви, Олександре Миколайовичу, знаєте, хто i як полював на генератора. Хотiлося б, щоб i ви менi дещо пояснили. Звiдки, наприклад, береться енергiя для обертання генератора?
- Вiд Сонця,- вiдповiв професор.- Я з задоволенням поясню детальнiше.
Слiдчий кивнув.
- Молекули кисню й азоту, якi входять до складу повiтря, можна розщепити на окремi атоми, - почав професор. - Для цього треба затратити певну енергiю, мовби розрубати молекули сокирою, коли хочете. I така сокира є в природi. Це Сонце, точнiше - його випромiнювання, i космiчна радiацiя. На великих висотах вони весь час розбивають молекули кисню й азоту на атоми. Над нашими головами в iоносферi, на висотi ста кiлометрiв, хлюпоче цiлий океан законсервованої сонячної енергiї. Досить знову сполучити атоми газiв у молекули, i вивiльнена енергiя рине нестримним потоком.
- I вам вдалося сполучити їх?
- Так, для цього досить внести в iоносферу звичайне золото, i атоми кисню й азоту будуть сполучатися в молекули. Золота при цьому не витрачається нi грама. Воно служить в реакцiї лише каталiзатором.
- У вашому генераторi енергiя, що видiляється, витрачається на обертання?
- Так. Генератор працює в iоносферi на висотi понад сто кiлометрiв. По краю його диска розташованi прямоточнi реактивнi двигуни. Всерединi двигунiв встановлено позолоченi гратки. В момент вiдокремлення вiд ракети-носiя генератор розкручується навколо осi. У двигуни потрапляють атомарнi кисень i азот. Пiд дiєю золота вони сполучаються в молекули. Видiляється енергiя, яка нагрiває повiтря, i воно з величезною швидкiстю викидається через вихiдне сопло реактивного двигуна. Генератор обертається все швидше.
В двигуни надходить бiльше й бiльше "пального". Оберти скоро досягають розрахункових. Двигуни встановленi пiд кутом i не тiльки обертають, але й пiдтримують генератор у повiтрi, змушуючи його висiти високо над землею. Обертовий рух перетворюється на електроенергiю у звичайний спосiб. Заволодiвши цим скарбом в iоносферi, ми одержали невичерпне джерело електричної енергiї...
- "Невичерпне" треба розумiти, звичайно, в переносному розумiннi?
- Вiн не виснажиться доти, доки свiтить Сонце й iснує земна атмосфера, - всмiхнувся Васильєв, - значить, практично вiн невичерпний. Над Землею в iоносферi можуть знаходитись тисячi таких генераторiв. Завдяки своїм реактивним двигунам вони перемiщуватимуться в повiтрi за командою з Землi. Наприклад, усi морськi й океанськi судна можуть бути переведенi на електроенергiю. Уявiть собi корабель, що перетинає океан. Електродвигуни необмеженої потужностi обертають його гвинти... Корабель може бути будь-якої тоннажностi. Енергiї iоносферного генератора, який пливе слiдом за ним високо в небi, вистачить на все. Такi генератори незамiннi для будiвництв чи експедицiй, - з захопленням вiв далi Васильєв. - Коли в пустелi або в Антарктидi розпочнеться будiвництво нового мiста, не треба буде, як ранiше, турбуватись про енергетичну базу. Радiокоманда - i в район будiвництва за кiлька годин прилетить стiльки генераторiв, скiльки треба. Привабливо?
- Вельми. В мене ще одне запитання. Навiщо запускали з баржi зенiтну ракету?
- У нiй було встановлено спецiальний пристрiй для iонiзацiї повiтря, для того щоб передати енергiю вiд генератора на Землю. Поки що цей пристрiй є секретом нашої лабораторiї. Очевидно, на нього в основному й полював майор Юск... Втiм, пiсля їхнього допиту вам буде виднiше, чого прибули до нас цi "вiзитери".
