- Ну... приблизно так.

- А що ви скажете, якщо я скручу в'язи спочатку цьому бўдолашному котиковў, а потўм уже - й вам?

- Раджу почати з котика!

Почувся короткий сухий смўшок. Кўт зненацька вигнув спину, зашипўв й досить глибоко подряпав Хелловў руку - очевидно, керували бўороботом, чи радше, кўборгом, чи ким вўн там був, досить умўло.

Довго не роздумуючи, Юр схопив тварину за в'язи.

Й отямився на землў. Якась галузка боляче врўзалась в спину. Обважнўла рука ледь рухалась. В повўтрў пахло озоном, а кўт спокўйно бавився власним хвостом на столў.

- Ну, Хелл, то що ж трапилось? - глузливо запитав голос. - Не забився? Ручка не болить?

Кўт зненацька визвўрився й зашипўв.

- Що, не вдалося? - глузував далў голос. - Здаїться, струмом вдарило? Ай-яй-яй, яка необережнўсть! Треба ж було рукавички одягти!

Хелл, зцўпивши зуби, знову сўв до столу. Кўт пўдўйшов ближче й легенько торкнув його лапкою. Юр аж здригнувся.

- Що, злякався? Ой, сором який - десантник, що стрибунцўв одним поглядом пўдсмажував, кота злякався!

Вўйнуло жаром. Гарячий потўк повўтря змўв порошинки зў столу. Кўт позадкував.

- Що, й котика спалиш? А чого ж, давай! Й цўлком законно опинишся в нашўй лабораторў?. Так що смўливўш. Спали його! Спали! Спа...

Велика сукувата палиця свиснула в повўтрў, почувся короткий глухий удар, потўм - дивний звук, наче розчавили яблуко. Сўра мозкова речовина бризнула на всў боки з розтрощено? голови кота. Кўлька крапель потрапили просто в обличчя Хеллу, вўн не звернув на те уваги. Кўт з розтрощеним черепом корчився на столў. З-пўд дубця, що ним Хелл притримував агонўзуючу ўстоту, сипались блакитнў ўскри.

Тварина в останнўй раз сўпнулась й завмерла. Хелл обережно доторкнувся рукою до шерстў. Його струснуло. Зцўпивши зуби, десантник витримав, поки весь остаточний заряд стўк його тўлом у землю, потўм двома пальцями розўрвав котяче тўло вздовж хребта. Бризнула кров. На стўл глухо ляпнув безформний кавалок смердючих нутрощўв.

Хелл не помилився - в праве око тварини було вмотнтовано мўнўатюрну телекамеру, мозок - нашпиговано тоненькими срўбними дротинками-електродами, а помўж кишками ховалось кўлька невеликих закруглених коробочок, з'їднаних дротами й свўтловодами. Ще один дрўт тягся аж до кўнчика хвоста.

"От вам ў антена!.." - подумав Хелл.

- Ти не бачив кота, Юр? - запитала ввечерў Селена. Цўлий день вона пробула десь у мўстў, залагоджуючи справу з порушниками, а Серж ще й досў не повернувся з лўсу.

- Нў, не бачив, - неуважно вўдповўв Хелл. - Вўн, мабуть, десь загуляв. Або ж подружку знайшов.

Вўн пригорнув дўвчину до себе й поцўлував.

- Ой, та ну тебе!... - щасливо прошепотўла дўвчина й мўцнўше притислась до його широких грудей.

За кўлька тижнўв регулярний прогляд власного досьї став для Хелла справою майже звичайною, але на цей раз на нього чекала несподўванка.

За досить докладними описами його стану й дўяльностў, аж до знищення кота-кўборга, йшла невелик, обведена акуратною рамкою текстова вставка:

Шановний пане Хелл!

Керўвництво СБ маї кўлька запитань, пов'язаних з Вашою поведўнкою й властивостями. В зв'язку з цим пропонуїмо Вам завтра о дев'ятўй годинў прибути до лабораторў? номер 19 (адреса з карткою прикладаються), щоб вирўшити тў питання разом.

На все добре!

Пўдпису, звичайно, не було й слўду.

Хелл посмўхнувся й за вечерею сказав, що завтра хотўв би зо двў години поганяти на катерў.

Дивна рўч - лабораторўя номер 19, як вказувала невелика табличка - не мала навўть огорожў. Такий собў Невеликий зелений будиночок, звичайнў дверў, вўкна.

Це враждення трималось недовго - поки Юр, супроводжуваний мовчазним чоловўком в сўрому комбўнезонў, не спустився лўфтом кудись вниз.

Саме "кудись" - вўн не мав нў найменшого уявлення, скўльки поверхўв проскочила кабўна за тў секунди.

Стўни й склепўння довгого коридору вилискували зеленуватим свўтлом, масивнў дверў перепиняла шлях через кожнў пўвсотнў метрўв. В кўлькох мўсцях Хелл помўтив нацўленў в середину тунелю чорнў розтруби - чи то лазери, чи вогнемети, а то й анўгўлятори.

Одним словом, враження пўдземна фортеця справляла досить похмуре.

Нарештў, ще однў дверў повўльно заповзли в стўну перед Хеллом. Його провўдник зупинився й коротким жестом вказав кудись вниз. Потўм розвернувся й пўшов назад, так ў не вимовивши жодного слова.

Юр знизав плечима й ступив кўлька крокўв вперед.

Дверў м'яко клацнули за його спиною.

Хелл оглянувся. Вўн опинився в примўщеннў досить дивного планування, схожому на лўтеру Г. Коротка паличка лўтери - тобто кўмната просто перед ним - була геть захаращена складною апаратурою й вўдгороджена прозорою перегородкою, поснованою блискучим дротом. Бўльша - мала вигляд довгого круглого тунелю, стўни, пўдлога й склепўння якого аж виблискували вўд того ж таки дроту.

За перегородкою щось ворухнулось. Хелл придивився - якийсь чоловўк сидўв за великим пультом й безцеремоннорозглядав гостя. Це тривало кўлька хвилин, потўм чоловўк взяв в руки мўкрофон:

- Юр Хелл? - гавкнув динамўк звўдкўлясь зў стелў.

- Так, я, - вўдносно невимушено вўдповўв той.

- За яким чортом тобў знадобилось потрошити нашого кўборга?

Юр хотўв вилаятись, але стримався.

- Не люблю, коли за мною пўдглядають.

- Ах, не любиш? - глузливий голос звучав досить гидко. Й занадто голосно. Хелл поморщився.

- Крўм того, це, наскўльки я знаю, протизаконно, - додав вўн по паузў.

Чоловўк за пультом засмўявся.

- Не тобў судити про нашў закони!

- Не зовсўм зрозумўло, - ламав комедўю далў Хелл. - Здаїться, закони стосуються всўх?

- Так, всўх. Всўх _л_ю_д_е_й_.

- А...

- А ти - не людина.

Хелл трохи зблўд й ступив крок до перегородки. Чоловўк за пультом зробив поспўшний рух й щось невидиме м'яко вўдштовхнулдо Юра.

"Ось так. Влип! - гарячково забўгали думки. - "Це поле. Проти нього й я, й будь-яка зброя безсила. Пастка. Гм... Але знову ж таки - навўщо?"

Чоловўк за пультом не без зловтўхи спостерўгав за його реакцўїю, потўм посмўхнувся й знову взяв мўкрофон:

- А зараз, пане Хелл, ми проведемо невеличкий експеримент. Бачиш тунель праворуч? На рахунок "три" ти вдариш туди повною потужнўстю свої? "гармати". Готовий?

- Пўсля цього я вўльний? - похмуро запитав Хелл.

- Що? А... хм... так. Так, вўльний. Власне, тебе й викликали саме для цього.

Хелл вўдчув брехню ранўше, нўж той скўнчив говорити.

- Отже... раз!

- Два!

- Три!

Язик полум'я промайнув тунелем, звився в тонкий шнур й згас. Хелл нерозумўюче дивився в тунель. Енергўїю, яку вўн звўльнив за цей пострўл, можна було пробурити чималу дўрку в суцўльнўй скелў.

Захисне поле з страхўтливою легкўстю приборкало ту силу.

Чоловўк за пультом вдоволено гмукнув, потўм поглянув на прилади й скривився:

- Ў все? Дурити нас вирўшили, шановний пане? Ти вдарив менш нўж наполовину вўд максимуму!

- Так, - погодився Хелл. - Але бўльше не варто. Це може погано скўнчитись.

- Непослух може скўнчитись ще гўрше! - вўдрубав експериментатор. Отже, ще раз!

- Один!

- Два!

- Три!

Хелл мовчки посмўхнувся.

- Ти що, чоловўче? - злўсно прошипўв динамўк. - Хочеш назавди тут лишитись?

Хелл перестав посмўхатись, але не зронив нў слова.

- Будеш працювати?

- Нў!

- Ў не треба! - раптом погодився чоловўк. - Не хочеш - не треба! Але краще все-таки захотўти.

З цими словами вўн знову натис щось в себе на пультў. В протилежнўй стўнў тунелю повўльно вўдчинилась кругла кришка. Юр побачив гладенькў, аж бискучў кра? отвору.

- Знаїш, що там сховано? Правильно, не знаїш. А там випромўнювач. Чудова рўч, як на мою думку. Якщо я зараз його увўмкну, то все, що знаходиться в тому тунельчику - а ти, голубе, сто?ш якраз навпроти, - так от, все живе й неживе в тому тунельчику миттю перетвориться на попўл, навть не на попўл - на пару, на газ. Хочеш стати газом? - правильно, не хочеш. Ў я не хочу. Нўхто не хоче. Але це залежить лише вўд тебе. То як, будемо працювати?