У Кноссі, Тіліссі і Елірі та в таємничих руїнах стародавньої гавані[27] всі будинки замість звичайних тесаних брил були складені з рівних і гладеньких плит сірого шаруватого каменю. Пандіон бачив безліч жіночих статуеток з слонової кості, бронзи та фаянсу, чудовий посуд, блюда і чаші з сплаву золота й срібла, вкриті найтоншим малюнком.
Це мистецтво вражало молодого скульптора, але залишалося для нього незрозумілим, як і таємничі написи, що траплялися на руїнах, зроблені забутими знаками мертвої мови. Велика майстерність, яка проявлялася в будь-якій найдрібнішій деталі кожного твору, не задовольняла Пандіона: йому хотілося більшого — не обмежуватися абстрактними зображеннями, а втілити живу красу людського тіла, перед якою він схилявся.
І несподівано для себе зображення людей і тварин, виконані з великою реальністю, Пандіон побачив у творах мистецтва, привезених з далекого Айгюптосу.
Жителі Кносса, Тілісса та Еліри, що показували їх Пандіонові, казали, що безліч подібних речей збереглося на Кріті в окрузі Феста, де жили нащадки морського народу. І Пандіон, незважаючи на попередження про небезпеку, вирішив проникнути в гірське кільце на південному узбережжі Кріту.
Ще кілька днів, і, оглянувши все, що можна, він попливе додому, до Тесси. Пандіон був тепер впевнений у своїх силах, Хоч як хотілося йому повчитися у майстрів Айгюптосу, та любов до батьківщини і кохання до Тесси були сильнішими, міцно утримувала дана дівчині клятва.
Як чудово буде повернутися додому з останніми осінніми кораблями, зазирнути в сині блискучії очі коханої, побачити стриману радість Агенора, вчителя, що замінив йому батька і діда!
Пандіон примружившись, поглянув на безмежну широчінь моря. Ні, там, попереду, чужі далекі країни, Айгюптос, а його батьківщина позаду, за високим гірським пасмом. Він і досі йде від неї, а не до неї. Йому ще треба подивитись тут, у Фесті, на стародавні храми, про які він так багато чув на узбережжі. Зітхнувши, Пандіон прискорив ходу, майже побіг. Відріг хребта спускався донизу широким схилом, покритим, наче купинням, кам'яними глибами, між якими темніли плями зелених чагарників. Біля підніжжя схилу серед дерев неясно виднілися руїни величезної споруди, напіврозваленої стіни, рештки склепіння та уцілілі ворота в рамці чорно-білих колон.
Руїни стояли мовчазно, завороти стін були розкриті перед Пандіоном, наче велетенські руки, що приготувалися обхопити жертву. Широкі свіжі тріщини — слід недавнього землетрусу — вкривали поверхню стін.
Молодий скульптор тихо йшов поміж руїн, намагаючись не порушити тиші, і вдивлявся в темні кутки під уцілілими колонами.
Обігнувши ріг, що виступав, Пандіон опинився в квадратному залі без стелі, стіни якої були розмальовані вже знайомими яскравими фресками. Вдивляючись у чергування коричньових і чорних чоловічих фігур, що несли щити, мечі та луки серед дивних звірів і кораблів, Пандіон, пригадавши дідові розповіді, здогадався, що перед ним зображено подорожі військового загону в країну чорних, розташовану, за старовинними переказами, на самому краю Ойкумени.
Здивований цим освідченням далеких подорожей стародавнього народу, Пандіон довго вдивлявся в стінні розписи, поки, повернувшись ліворуч, не побачив посеред залу мармурового куба, прикрашеного синіми розетками та скляними завитками. Біля підніжжя куба лежало багато зовсім свіжих, недавно зірваних квітів.
Виходить, тут хтось був, виходить, серед цих руїн живуть люди! Затамувавши подих, юнак швидко попрямував до виходу, в портик, зарослий високою травою.
Портик з двох білих квадратних стовпів і двох червоних колон стояв на краю невисокого урвища, що ледве підносився над густим листям дерев. По урвищу звивалася утоптана курна стежка. Юнак спустився в долину і опинився на гладенькій, вимощеній дорозі. Пандіон пішов на схід, намагаючись безшумно ступати по гарячому камінню. Широке листя платанів з правого боку дороги, ледве тріпочучи в розпеченому повітрі, відкидало смугу тіні. Мандрівник полегшено зітхнув, сховавшись від пекучого сонця. Пандіонові давно хотілося пити, але ще в себе на батьківщині, бідній на воду, він привчився до витримки. Пройшовши зо дві стадії, юнак помітив попереду, біля невеликого горба, де дорога повертала на північ, довгу низьку будівлю. Кілька приміщень, мов низка однакових ящиків, були відкриті з боку дороги і зовсім порожні. Пандіон упізнав старий будинок для відпочинку мандрівників: він часто бачив такі на дорогах північного узбережжя і поспішив увійти в строкато пофарбований центральний вхід, розділений однією колоною. Тихеньке дзюрчання привабило втомленого спекою та довгою дорогою юнака. Пандіон увійшов до відділу ванн, де вода з великої труби викладеного важкими плитами джерела стікала в широку воронку, пророблену в стіні, переливаючись через краї трьох басейнів.
Скинувши одяг та сандалії, Пандіон вимився в чистій холодній воді, вдосталь напився і ліг відпочити на широкій кам'яній лаві. Дзюрчання води і легкий шепіт листя заколисували, і очі, запалені сонцем та вітром на гірських перевалах, мимоволі заплющувались. Пандіон задрімав.
Він спав недовго: тінь від колони, що перетинала освітлену сонцем підлогу, майже не змінила свого положення. Пандіон схопився і швидко накинув свій немудрий одяг. Після відпочинку він почував себе свіжим. Поївши сухого сиру і знову напившись, юнак пішов до виходу і раптом завмер: здалека почулися голоси. Він вийшов на дорогу і почав озиратися. Так, безперечно, осторонь від дороги, за густим чагарником було чути сміх, незрозумілі слова та зрідка уривчасте звучання струн.
Пандіон відчув одночасно і радість і острах, м'язи його напружилися, він мимоволі взявся за держак батьківського меча. Прошепотівши кілька молитовних слів своєму покровителю і прабатьку Гіперіонові, юнак пішов крізь гущавину просто на голоси. В гущавині було душно, різкі ароматичні пахощі утруднювали і без того затамоване дихання.
Обережно обминаючи високі кущі з величезними колючками, пробираючись між стовбурами суничного дерева з його тонкою світлосірою гладенькою корою, Пандіон наблизився до групи миртових дерев, що суцільною стіною перетинали йому шлях.
Серед густого листя висіли грона білосніжних квітів. На мить перед Пандіоном виник образ Тесси — миртове дерево на його батьківщині було присвячене дівочій юності. Голоси тепер чулися зовсім близько — люди чомусь говорили приглушено, і юнак зрозумів, що він невірно визначив відстань. Рішучий момент настав. Пандіон, зігнувшись, пірнув під низеньке гілля і обережно розсунув його руками: на галявинці, порослій свіжою травою, він побачив незвичайне видовище.
В центрі галявинки лежав величезний білосніжний бик з довгими рогами. По блискучій, випещеній шерсті тварини на боках та морді були розкидані дрібні чорні плямки.
Віддалік у затінку розташувалася група: юнаки, дівчата і літні люди. Стрункий чоловік з кучерявою бородою, — з золотим обручем на голові, одягнений в коротку сорочку, стягнуту бронзовим поясом, виступив наперед і подав якийсь знак. Враз із групи відокремилася дівчина, загорнута в довгий важкий плащ. Вона піднесла руки вгору, і від цього руху плащ упав. Дівчина лишилася в самій набедреній пов'язці, яку тримав широкий білий пояс, обшитий пушистим чорним шнуром. Синявочорне волосся було розпущене, на обох руках вище ліктів виблискували вузькі браслети.
Швидкими, легкими кроками, наче танцюючи, дівчина наблизилася до бика і раптом завмерла, щось викрикнувши гортанним голосом. Сонні очі бика розплющились і заблищали, він підігнув передні ноги й поволі підвів важку голову. З різким криком дівчина стрілою метнулася вперед і стрибнула на спину велетенської тварини.
Бик трохи піднявся на передніх ногах і високо задер толову. Дівчина притиснулась до крутого спаду широкої спини, однією рукою вчепилася за роги, другою обхопила непомірно товсту шию тварини. Пандіонові добре видно було суворе обличчя дівчини з міцно стуленими губами. Контраст між красивими, але велетенськими формами тварини і струнким людським тілом приголомшив Пандіона. З глухим ревом бик зірвався на ноги і зробив стрибок з дивовижною для його велетенського тіла легкістю. Дівчина вперлась руками в могутню холку тварини і перевернулась через голову. Вмить вона пролетіла між ногами бика і стала на ноги за три кроки від страховища. Витягти наперед руки, дівчина плеснула в долоні і знову різко скрикнула. Бик опустив роги і люто кинувся до неї. Пандіон жахнувся: загибель прекрасної і відважної дівчини здавалася неминучою. Забувши про необхідну обережність, юнак вихопив меч і хотів вискочити на галявину, але дівчина знову з невловимою швидкістю стрибнула на бика і, поминувши опущені смертоносні роги, вже сиділа на його спині. Оскаженіла тварина з грізним ревом помчала по лужку, зриваючи копитами під собою землю. Юна переможниця спокійно сиділа на розлютованому бику, міцно стискаючи колінами його круті боки, що роздувалися від частого дихання. Бик підлетів до групи людей, що вітали його радісними криками. Дзвінкий сплеск в долоні — дівчина відкинулася назад І стрибнула на землю, опинившись позаду тварини. Схвильовано дихаючи, вона приєдналася до глядачів.
