— Ти скінчив? — перепитав вождь і, побачивши, що скульптор ствердно кивнув головою, встав і підійшов до свого зображення.

Кідого захоплено дивився на витвір Пандіона, ледве стримуючись, щоб не похвалити.

Одноколірна глина набрала всіх характерних рис владного, розумного і суворого обличчя, з твердими, висунутими наперед щелепами, широким похилим лобом, важкими губами і роздутими ніздрями товстого носа.

Старий ватажок неголосно гукнув когось, обернувшись до свого будинку.

На його поклик з'явилася одна з жінок, молода, з безліччю дрібних косичок, підрізаних чубком над бровами. Вона подала старикові кругле дзеркало з полірованого срібла, зроблене явно десь на півночі, що невідомо як потрапило в цей закуток Африки.

Вождь підніс дзеркало в простягнутій руці до щоки статуї і зосереджено почав порівнювати своє відображення з витвором Пандіона.

Пандіон і Кідого чекали, що скаже старик. Довго мовчав вождь, нарешті він опустив дзеркало і тихо сказав:

.— Велика сила людське уміння… Ти, чужоземцю, володієш цією силою, як ніхто в нашій країні. Ти зробив мене кращим, ніж я є,— значить, ти думаєш про мене добре. Я відплачу тобі тим самим. Якої б ти хотів нагороди?

Кідого підштовхнув Пандіона, але молодий еллін відповів мудрому старикові словами, що, здавалося, виходили з самісінького серця:

— Ось я весь перед тобою. У мене нема нічого, крім списа, подарованого мені…— Пандіон запнувся і поривчасто закінчив: — І мені нічого не потрібно тут, у чужій для мене країні… Ще є у мене батьківщина — вона так далеко від мене, але це найбільше моє багатство. Допоможи мені повернутись туди!

Приборкувач слонів поклав руку на плече молодого елліна батьківським жестом:

— Мені хочеться ще поговорити з тобою, приходь завтра разом з твоїм другом. А зараз покінчимо справу. Я звелю нашим майстрам висушити глину так, щоб вона не потріскалася. Тепер я хочу зберегти свій образ. Вони виймуть зайву глину зсередини і покриють її особливою смолою — вони вміють це робити. Тільки мені не подобаються сліпі очі. Чи не можеш ти вставити в них камені, які я дам тобі?

Пандіон погодився. Старик знову покликав жінку, вона з'явилась на цей раз із скринькою, обтягнутою леопардовою шкурою.

Вождь вийняв із скриньки чималу торбинку і висипав з неї на долоню жменю великих, прозорих, як вода, гранованих каменів овальної форми. Незвичайно іскристий блиск їх привернув увагу Пандіона — кожний камінь немовби збирав у собі всю силу сонячного світла, залишаючись разом з тим холодним, прозорим і чистим.[119]

— Я завжди хотів мати такі очі,— сказав вождь, — щоб вони збирали світло життя, не змінюючись самі. Вибери кращі і встав їх.

Молодий скульптор послухався. Статуя вождя набула особливого, непередаваного вигляду. В сірій вологій глині сяяли на місці очей світлоносні камені,— від їх блиску обличчя сповнилося чарівним життям. Контраст, який спершу здався Пандіону неприродним, потім здивував його. Чим довше вдивлявся він, тим більшу гармонію бачив у поєднанні прозорих очей з темною глиною скульптури.

Учитель слонів був дуже задоволений.

— Візьми собі, чужоземний майстре, оцих каменів на спогад! — вигукнув вождь і висипав у жменю Пандіону кілька штук. Деякі з них були більші за кісточку сливи, — *— Ці камені теж з південних степів: їх знаходять там у ріках. Твердішого і чистішого, ніж ці камені, нічого в світі немає. Покажи на своїй далекій батьківщині чудеса півдня, здобуті володарями слонів.

Пандіон, подякувавши старикові, пішов, ховаючи на ходу подарунок у мішечок з каменем Яхмоса.

— Не забудь, приходь завтра! — крикнувшому старий вождь.

У хатині колишні раби жваво обмірковували, що дасть їм успіх, який випав на долю Пандіона. Надія на те, що вони незабаром знову вирушать у дорогу, дедалі міцніла. Здавалося неможливим, щоб володарі слонів не відпустили подорожніх і не показали їм вірної дороги.

У призначений час Пандіон і Кідого з'явилися біля будинку вождя. Старик поманив їх рукою. Друзі посідали коло ніг учителя слонів, стараючись стримати хвилювання.

Старик посидів якийсь час мовчки, потім заговорив, звертаючись зразу до обох:

— Я радився з іншими вождями, і вони згодні зі мною. Через півмісяця, після великого полювання, ми вирядимо загін на захід по цілющі горіхи і золото. Шість слонів підуть через ліс і далі у верхів'я великої ріки, куди треба йти сім днів звідси. Дай мені палицю, — наказав вождь Пандіону.

На землі старик накреслив берег морської затоки, що рогом врізувалася в суходіл, і Кідого стиха скрикнув. Вождь провів звивисту рису, що означала річку, яка розгалужувалася в кінці, і поставив у розвилку хрестик.

— Слони дійдуть ось сюди, ви підете за ними слідом і легко перейдете ліс. Далі вам доведеться йти самим, але до моря лишиться п'ять днів путі…

— Батьку і володарю, ти врятовуєш нас! — не тямлячи себе, закричав Кідого. — Ця річка тече вже в межах моєї країни, і мені знайоме золотоносне плоскогір'я… — Негр схопився і забігав перед вождем.

— Я знаю, — спокійно сказав старик, глузливо посміхаючись. — Я знаю твій народ і твою країну і колись знав там сильного вождя Іорумефу.

— Іорумефу! — аж захлинувся Кідого. — Та це ж мій дядько по матері.

— Добре, — перебив вождь негра. — Ти передаси йому привіт від мене. Тепер ти зрозумів усе? — І, не чекаючії відповіді, він закінчив розмову з ним словами: — Я хочу говорити з твоїм другом. — Вождь повернувся до Пандіона. — Я відчуваю, що ти будеш великою людиною у своїй країні, якщо пощастить тобі вернутись на батьківщину. Питай мене, про що хочеш, я відповім тобі.

— Я давно хотів дізнатись від тебе, як примушуєте ви слонів слухатися вас, — сказав Пандіон. — Чи це таємниця?.. — додав він несміливо.

— Навчання слонів — таємниця тільки для дурнів, — посміхнувся старик. — Кожна розумна людина легко її розгадає… Але, крім таємниці, є важка і небезпечна праця, сповнена безмірного терпіння. Мало самого розуму, — потрібна ще й робота. Небагато в тутешній землі племен, які мали б відразу три якості, властиві моєму народові: розум, працьовитість і безмірну відвагу. Знай, чужоземець, що дорослого слона приручити не можна. Ми ловимо їх зовсім молодими. Молодого слона навчаємо десять років. Десять років упертої праці треба витратити, щоб тварина стала розуміти накази людини і виконувати потрібну роботу.

— Десять років! — вигукнув здивований Пандіон.

— Атож, не менше, якщо ти вірно зрозумів характер слона. А коли ти помилився, то не справишся з ним і за п'ятнадцять. Серед слонів є і вперті й тупаки. Та й не забудь, що полювати на молодих слонів дуже небезпечно. Ми мусимо ловити їх своїми руками, без допомоги навчених слонів, бо приручені тварини теж підуть із стадом. Вони допомагають уже потім, коли стадо слонів наші мисливці проженуть, а слонят спіймають. На кожному полюванні завжди гине кілька наших хоробрих людей, — в голосі вождя почувся смуток. — Скажи, чи бачив ти вправи наших молодих воїнів? Бачив? Це теж потрібне уміння для ловлі слонів.

Пандіон кілька разів дивився на незвичайні ігри володарів слонів. Воїни закопували на рівній галявині дві високі жердини і прив'язували до них поперечну бамбукову перекладку на висоті п'яти ліктів від землі.

Потім, розбігшись, вони якось особливо, боком, підскакували в повітря і переплигували через перекладку. Тіло плигуна згиналося, майже складаючись навпіл, і летіло вгору правим боком у напрямі стрибка. Пандіон ніколи не бачив таких високих стрибків. Деякі з плигунів, найбільш умілі, стрибали на висоту навіть шести ліктів. Молодий еллін, здивований умілістю володарів слонів, не розумів, проте, навіщо їм потрібне це вміння. Слова суворого вождя трохи з'ясували йому значення таких вправ.

Вождь помовчав, потім підвищив голос:

— Тепер ти бачиш, яка важка ця справа. Полюють на слонів і інші племена. Вони убивають їх з дерев важкими списами, заганяють у ями, підкрадаються до них у лісі, коли вони сплять. От що, — вождь плеснув себе по коліну: — я звелю взяти тебе на полювання за слонами. Це буде скоро, перед тим, як піде загін до західного лісу. Хочеш побачити славу і муку мого народу?