— Нечувана справа, небачені люди, — зробив для себе висновок зацікавлений погонич слона, повернувся до своїх одноплемінників і закричав: — Ідіть уперед, я наздожену!

Юнаки й дівчата, які мовчки дивилися на пришельців, слухняно кинулися на берег, оглядаючись і перемовляючись. Погонич слона повернув його боком до течії. Подорожні по груди у воді перебралися на другий берег. Тоді погонич слона, примусивши тварину йти швидко, зник між рідкими деревами слідом за тими, що купалися. Колишні раби посідали на каменях і з тривогою чекали. Найбільше хвилювалися лівійці, але Кідого запевняв, що володарі слонів не заподіють їм нічого поганого.

Незабаром у степу показалися чотири слони. На спинах тварин були прив'язані широкі помости із сплетених гілок. На кожному помості сиділо по шість воїнів, озброєних луками і дуже широкими списами. Під цією охороною колишні раби дійшли до селища, яке було розташоване несподівано близько від місця зустрічі — біля завороту тієї ж річки, в чотирьох тисячах ліктів на південний схід.

На горбистій місцевості, утопаючи у високій зелені, здалеку виднілося біля трьохсот хатин.

Ліворуч розкинувся ріденький ліс, праворуч, осторонь, стояла огорожа з високих загострених стовпів, підпертих зовнішніми розкосами, а навколо неї — глибокий рів, усаджений по краях частоколом із затесаних колод. Пандіон був здивований розміром цієї споруди, а Кідого висловив догадку, що там, мабуть, держать слонів.

Знову, як і багато днів тому, на сході, пришельців привели до вождів і старійшин величезного селища, знов розповідали вони незвичайну повість про бунтівних рабів, а також і про новий подвиг довгого блукання свого по невідомій країні. Вожді докладно розпитували подорожніх, оглядали їхню зброю, червоні клейма з ім'ям фараона на спинах, заставляли Пандіона і Каві розповідати про свої країни на півночі далекого моря. Пандіона здивувала велика обізнаність цих людей, — вони не тільки чули про країну Нуб, звідки прийшли чужоземці, але й знали ще дуже багато місць в Африці на схід, північ, південь і захід від селища.

Кідого був надзвичайно радий: тепер місцеві жителі покажуть дорогу на батьківщину, і блукачі швидко дійдуть до неї, йдучи у вірному напрямку.

Коротка нарада старійшин вирішила долю пришельців: їм було дозволено відпочити кілька днів у селищі і надано притулок з харчуванням за священним звичаєм гостинності.

Колишніх рабів помістили у великій хатині на околиці селища, — стомлені подорожні могли спокійно відпочивати. Ще більше підбадьорювало їх те, що володарі слонів покажуть їм дорогу, що скоро скінчиться їх мандрування.

Пандіон, Кідого і Каві бродили по селищу, придивляючись до життя народу, який викликав у них повагу тим, що мав владу над велетенськими тваринами. Пандіон дивувався, побачивши довгі загородки для прив'язі худоби, зроблені із слонових бивнів.[110] Молодий еллін вбачав у цьому навмисне презирство до страшних потвор. Скільки ж іклів мав народ, якщо міг витрачати дорогоцінну слонову кістку на таке пусте діло? Коли Пандіон спитав про це одного з жителів селища, той поважно порадив йому попросити у вождів дозволу оглянути великий склад у центрі селища.

— Там цих іклів он скільки наскладали! — чоловік показав на галявину в півтораста ліктів завдовжки між двома хатинами і потім підняв над головою палицю, показавши висоту складеної з іклів стіни.

— Як ви можете тримати в покорі слонів? — не втерпівши, спитав його Пандіон.

Той нахмурився і підозріло подивився на елліна.

— Це таємниця для чужоземців, — повільно відповів він. — Спитай, коли хочеш, про це у вождів. Ті з них, що носять на шиї золотий ланцюжок з червоним каменем, і є головні вчителі слонів…

Пандіон згадав, що їм було заборонено наближатись до оточеної ровом огорожі, і замовк, досадуючи на себе за промах. У цей час Кідого покликав друга — негр уже був під довгим навісом, де працювали кілька чоловік. Пандіон побачив там гончарну майстерню — майстри володарів слонів виготовляли великі череп'яні горщики для зерна і пива.

Кідого не втерпів. Узявши великий кавалок добре замішаної вологої глини, негр сів навпочіпки, звів очі на очеретяну стелю, подумав і заходився упевнено ліпити своїми великими руками, які знудилися за улюбленою роботою. Пандіон дивився, як уміло ліпив його друг, майстри, пересміхаючись, робили своє діло. Повільно зрізали, згладжували і приминали глину чорні руки, в безформній масі вже намічалися контури широкої загостреної спини, складок шкіри, що звисала мішком з пліч, — у глині виступив характерний образ слона. Гончарі замовкли і, покинувши роботу, оточили Кідого, а той, захопившись, не звертав ні на кого уваги.

Ось твердо стали на грунт товсті ноги, слон підняв голову з витягнутим уперед хоботом. Кідого знайшов кілька паличок і, ввіткнувши їх віялом, виліпив на цій основі розкинуті вбік перетинчасті вуха. Почулися захоплені вигуки і замовкли. Один з гончарів непомітно вийшов з-під навісу і зник.

Кідого ліпив задні ноги слона, не помічаючи, що в коло глядачів увійшов вождь — старик з довгою, худою шиєю, з товстим гачкуватим носом і маленькою посивілою борідкою. На грудях у вождя Пандіон побачив червоний камінь на золотому ланцюжку, — це був один із головних учителів слонів.

Старик мовчки стежив за роботою негра, який уже закінчував ліпити слона. Кідого відійшов, потираючи забруднені глиною долоні, посміхаючись і критично оглядаючи фігуру слона в лікоть заввишки. Гончарі схвально зарепетували. Старий вождь звів важкі брови, і гомін стих. Старик як знавець доторкнувся до вогкої глини, потім дав знак Кідого підійти до нього.

— Ти, я бачу, майстер, — багатозначно промовив вождь, — якщо так легко й просто зробив те, чого не може зробити жоден з нашого народу. Скажи, чи зможеш ти виліпити таке саме зображення, але не слона, а людини? — і вождь ткнув себе в груди.

Кідого заперечливо похитав головою. Вождь похмурнів.

— Але серед нас є майстер кращий за мене, майстер з далекої північної країни, — сказав Кідого. — Твій образ може зробити він, — негр показав на Пандіона, який стояв поблизу.

Старик повторив своє запитання, звертаючись до молодого елліна. Пандіон, побачивши, як благально дивиться на нього друг, погодився.

— Тільки ти, вождь, знай, — на моїй батьківщині висікають фігури з м'якого каменю або вирізають з дерева. Тут у мене нема ні інструментів, ні каменю, я можу зробити тебе тільки з цієї самої глини, отак, — і молодий еллін провів ребром долоні по грудях. — Глина скоро висохне і потріскається, твій образ простоїть лише кілька днів…

Вождь посміхнувся.

— Я хочу тільки подивитись, що може зробити чужоземний майстер, — сказав старик. — І наші майстри нехай подивляться.

— Гаразд, я спробую, — відповів Пандіон. — Але тобі доведеться сидіти передо мною, поки я працюватиму.

— А чого це? — здивувався вождь. — Хіба ти не можеш ліпити так, як він? — старик показав на Юдого.

Пандіон запнувся, підшукуючи потрібні слова.

— Я зробив просто слона, — втрутився в розмову Кідого. — А хіба ти, учителю слонів, не знаєш, що один слон не схожий на іншого? Тільки незнайомій з ними людині слони здаються всі, як один.

— Ти сказав вірно, — погодився вождь. — Для мене видно зразу душу будь-якого слона, і я можу наперед сказати, як він поводиться.

— Так от, — підхопив Кідого: — щоб зробити такого слона, я повинен бачити його перед очима. Отак і мій товариш: він виліпить не просто людину, а саме тебе, і йому треба дивитись на тебе під час роботи.

— Я зрозумів, — сказав старик. — Нехай твій товариш приходить до мене, коли я вдень відпочиваю, і я сидітиму перед ним.

Вождь пішов. Гончарі поставили глиняне зображення слона на дерев'яну лавку. Цікаві жителі все підходили.

— Ну, Пандіоне, — сказав Кідого другові,— в твоїх руках наша доля. Якщо твоя статуя сподобається вождеві, володарі слонів допоможуть нам…

Молодий еллін кивнув головою, і обидва друзі пішли додому в супроводі юрби дітей, що йшли слідом за дивними пришельцями…