— Ти що йому зробив? — прошепотів Кідого, зовсім невидимий у своєму кутку.

Єгиптянин, помовчавши, відповів:

— Це кіфі, найкращі ліки, таємниця наших жерців. Мені принесла їх мати, добре заплативши воїнові.

— А ти хороша людина. Вибач мені, я думав, що ти паскуда! — вигукнув негр.

Єгиптянин буркнув щось крізь зуби й нечутно зник у темряві.

Від цього дня єгиптянин подружив з молодим елліном, залишаючи, як і раніше, без уваги його друзів. Тепер часто вночі Пандіон чув шарудіння біля своєї хижки. Якщо у елліна нікого не було, худорляве тіло єгиптянина швидко прослизало всередину. Озлоблений, самотній син Та-Кемту був щирий в розмовах наодинці з чутливим молодим елліном. Пандіон незабаром довідався про історію єгиптянина.

Яхмос — «син місяця» — походив із старовинного роду недшесів, що були вірними слугами колишніх фараонів, але після зміни династії їх усунули і вони збідніли. Яхмоса навчили всяких наук, і він став писарем начальника Заячого сепа.[55] Сталося так, що він покохав дочку будівничого, який вимагав великого забезпечення. Втративши здоровий глузд від кохання і зневірившись у можливості швидкого збагачення, Яхмос вирішив за всяку ціну здобути потрібну суму і став грабіжником царських усипалень. Його письменність давала йому великі переваги в цій страшній справі, за яку жорстоко карали. За короткий час в руках Яхмоса з'явилося багато золота, але його наречену, як виявилося, віддали заміж за чиновника з крайнього півдня.

Яхмос намагався забути своє горе, влаштовуючи веселі бенкети, купуючи наложниць, — та гроші швидко зникли. Потрібно було знову добувати нових. Темні шляхи збагачення вже були знайомі, і Яхмос знову взявся за страшну справу, але зрештою його схопили, жорстоко закатували, а товариші його були страчені або померли від мук. Яхмоса засудили до заслання на золоті рудники. Кожна нова партія відправлялася туди під час поводі, раз на рік, і Яхмоса поки що віддали в шене, бо бракувало робочих рук для збудування нової стіни храму Пта.[56]

Пандіон з цікавістю слухав розповіді Яхмоса, і його вражала нечувана відвага єгиптянина, який здавався йому зовсім не войовничою людиною.

Яхмос оповідав про своє перебування в страшних підземеллях, де завдяки хитрощам будівничих страшна смерть підстерігала сміливця на кожному кроці.

У найстародавніших гробницях, захованих глибоко під величезними пірамідами, скарби і саркофаги захищались товстими щитами, що закривали вузькі похилі ходи. Пізніше застосовувалися лабіринти фальшивих ходів, що переривалися глибокими колодязями з рівними стінами. Важкі брили падали зверху під час спроби грабіжників відсунути каміння, що загороджувало хід, купи піску із споруджених угорі колодязів засипали входи до похоронних камер. Коли зухвалі гості робили спроби проникнути далі, маси землі обвалювалися з колодязів й закривали порушників спокою небіжчиків-царів у вузькому просторі між купами піску і землі, яка щойно насипалася. В менш стародавніх гробницях у темряві низьких галерей безшумно змикалися кам'яні щелепи, грати із списами падали з колон, як тільки нога пришельця ступала на страшну плиту підлоги. Яхмос знав, як багато страхіть тисячоліттями таїлося в мовчазній темряві, очікуючи жертву. Досвід набувався ціною загибелі багатьох товаришів по ремеслу. Не раз натрапляв єгиптянин на зотлілі рештки невідомих людей, які загинули в пастці в невідомі часи.

Багато ночей провів Яхмос з товаришами на краю західної пустелі, де на протязі сотень тисяч ліктів тяглися міста мертвих. Ховаючись у темряві, не сміючи говорити або запалити світло, навпомацки, під тужливі зойки шакалів, виття гієн чи громовий рик лева грабіжники рилися в задушливих хідниках або пробивали цілу скелю, намагаючись угадати, в якому напрямі була глибоко захована гробниця.

Страшне ремесло, гідне народу, що турбувався більше про смерть, ніж про життя, і намагався зберегти навіки не живі справи, а славу мертвих.

Приголомшений Пандіон з жахом слухав розповіді про пригоди цього худого, непоказного чоловіка, який в ім'я короткочасних втіх часто рискував життям, і не розумів співбесідника.

— Навіщо ж ти робив усе це? — спитав якось раз Пандіон. — Хіба ти не міг виїхати?

Єгиптянин розсміявся беззвучним, невеселим сміхом.

— Країна Та-Кемт — особлива країна. Ти, чужинець, не розумієш її. Ми всі тут в полоні, не тільки раби, але й вільні сини Чорної Землі. Колись, у далеку давнину, пустелі охороняли нас. Тепер Та-Кемт, затиснутий серед пустель, — це велика тюрма для всіх, хто не може робити далеких походів з численним військом.

На заході — пустеля, царство смерті. На сході — пустеля, через яку можуть проходити тільки великі каравани з запасами води. На півдні — ворожі нам дикі племена. І сусідні народи палають гнівом на нашу країну, що побудувала свій добробут на нещасті слабших племен.

Ти не син Та-Кемту і не розумієш, як страшно нам померти на чужині. В цій, скрізь однаковій долині Хапі, де тисячоліттями жили наші предки, перекопали всю землю, вкрили каналами і зробили родючою, повинні померти і ми. Та-Кемт замкнутий, і в цьому його прокляття. Коли надто багато людей, їхнє життя не має ніякої ціни, а переселятися нам нікуди, — обраного богами народу не люблять люди чужих країн…

— Але зараз хіба тобі не краще втекти? — допитувався Пандіон.

— Втікати одинокому і затаврованому? — здивувався єгиптянин. — Я тепер гірший від іноземця… Запам'ятай, екуеше, втекти звідси не можна! Хіба тільки силою перевернути всю країну Чорної Землі. Але хто ж може це зробити? Хоча були такі події за давніх часів, — Яхмос сумно зітхнув.

Насторожений Пандіон почав розпитувати Яхмоса і довідався про великі заколоти рабів, які потрясали іноді країну. Довідався і про те, що до рабів приєднувались найбідніші прошарки населення, життя яких мало чим; відрізнялося від підневільного.

Довідався і про те, що простим людям заборонено мати стосунки з рабами, бо «бідна людина може підбурити натовп, відданий в робочі будинки», як писали фараони в настановах своїм синам.

Вузький був світ для бідних синів Та-Кемту, — тільки одну вулицю свого селища знав хлібороб чи ремісник. Він намагався мати якомога менше знайомих, принижувався перед стражами — «вісниками», що приносили йому накази чиновників. Фараон вимагав покори і важкої праці, за найменшу провину людей немилосердно били. Величезна кількість чиновників обтяжувала країну, вільний виїзд і мандрівки заборонялися всім, окрім жерців та вельмож.

На прохання Пандіона, Яхмос накреслив на підлозі у відблиску місячного світла контур країни Та-Кемт, і молодий еллін жахнувся. Він знаходився посеред долини великої ріки завдовжки багато тисяч стадій. На північ або на південь була вода і було й життя, але пробратися до кордонів держави вздовж по густо заселеній, вкритій військовими укріпленнями країні неможливо. А по обидва боки, зовсім поряд, лежали безлюдні пустелі, там не було населення, але й не було змоги існувати.

Небагато доріг для караванів з колодязями добре охоронялися.

Після того як пішов єгиптянин, Пандіон не спав цілу ніч, намагаючись придумати план втечі. Юнак інстинктивно розумів, що надалі надій на щасливий кінець втечі буде тим менше, чим більше виснажить його непосильна праця раба. Тільки винятково сильним і витривалим людям може усміхнутися щастя під час втечі.

На другу ніч Пандіон поповз до етруска Каві, переказав йому все, про що довідався від єгиптянина, і переконував зробити спробу збунтувати рабів. Каві відмовчувався, поскубуючи в роздумі бороду. Пандіонові було добре відомо, що підготовка до повстання давно вже ведеться, що в групах різних племен уже висунуто своїх ватажків.

— Я не можу терпіти більше, та й навіщо? — пристрасно вигукнув молодий еллін, і Каві швидко затулив йому рота. — Нехай смерть, — додав еллін, заспокоївшись. — Чого чекати, що зміниться? Коли зміниться через десять років, то тоді ми вже не зможемо ні битися, ні втікати. Хіба ти боїшся смерті? Каві підняв руку.