— Звідки вам усе це відомо? — не втерпів Райджер. — Ви були очевидцем?

— Майже, — відказав Мандел. — Вільєрс не помер після першого нападу. Коли злочинець вийшов, він ще спромігся дотягтися до телефону і подзвонити в мій номер. Прохрипів кілька фраз, достатніх, щоб з’ясувати, що скоїлося. На жаль, в номері мене не було — затримався допізна на засіданні. Однак магнітофонний секретар усе записав. Повертаючись додому чи в кабінет, я завжди прослуховую записи. Канцелярська звичка. Я одразу ж подзвонив до Вільєрса. Він був уже мертвий.

— Отже, — знову вихопився Райджер, — Вільєрс назвав злочинця?

— Не назвав. Може, й називав, але нерозбірливо. Проте одне слово прозвучало виразно — «однокурсник».

Тальяферро відстібнув у внутрішній кишені свій сканер і простяг його Манделу.

— Коли маєте бажання проявити плівку з мого сканера, то, будь ласка, — спокійно запропонував він. — Переконаєтесь, що доповіді Вільєрса там нема.

Каунас поспішив зробити те саме. Райджер, насупившись, приєднався до них.

Мандел узяв всі три сканери і сухо промовив:

— Очевидно, той з вас, хто скоїв це, уже подбав про частину плівки з доповіддю. Проте…

Тальяферро підняв брови.

— Можете обшукати мене особисто і мій номер.

Але тут озвався Райджер, з якого не сходив насуплений вигляд:

— Постривайте хвилиночку, одну, достобіса, хвилиночку. Чого це ви взяли на себе роль поліції?

— А вам дуже треба поліції? — Мандел пильно поглянув на нього. — Вам хочеться скандалу і звинувачення у вбивстві? Ви хочете зганьбити Симпозіум і кинути астрономію та астрономів на святкову поживу всій пресі Системи? Смерть Вільєрса цілком могла бути непередбаченою випадковістю. Він справді мав хворе серце. Той з вас, хто приходив, так само міг діяти під впливом моменту. Тобто злочин може бути і неумисним. Якщо винний віддасть негатив, то багатьох неприємностей можна уникнути.

— Навіть злочинцеві? — здивувався Тальяферро.

Мандел знизав плечима.

— Деякі неприємності будуть. Безкарності я не обіцяю. Але й у найгіршому разі це не буде все ж публічна ганьба й довічне ув’язнення, можливі при втручанні поліції.

Запанувала тиша.

— Це стосується одного з вас трьох, — нагадав Мандел.

Знову мовчанка.

Мандел вів далі:

— Гадаю, що можу пояснити хід думок винуватця. Доповідь знищено. Тільки ми четверо знаємо про передачу маси, і тільки я один залишаюся живим свідком експерименту. До того ж ви знаєте про нього тільки зі слів Вільєрса, які могли бути й маячнею божевільного. Отже, коли Вільєрс помер, а доповідь знищена, буде легко повірити у версію доктора Райджера, що, мовляв, ніякої передачі маси не було й бути не може. Мине рік чи два, і наш злочинець, маючи на руках матеріали Вільєрса, почне мало-помалу використовувати їх, ставити досліди, публікувати обережні статті, зрештою, його визнають законним безперечним винахідником з усіма належними йому і славою, і грошима. Навіть його однокурсники нічого б не запідозрили. Щонайбільше вони гадатимуть, що давноминула справа з Вільєрсом наштовхнула його на початок дослідницької роботи в цій галузі. Та й тільки. — Мандел поволі обвів пронизливим поглядом обличчя присутніх. — Але тепер нічого не вийде. Кожен із вас, хто виткнеться з передачею маси, викриє себе як злочинець. Я бачив демонстрацію і можу засвідчити реальність методу. Нарешті, я знаю, що один з вас має копію доповіді Вільєрса. Вам її використати вже не вдасться. Тому ще раз пропоную віддати її.

Знову ніякої відповіді.

Мандел рушив до дверей, але на півдорозі затримався.

— Буду вельми зобов’язаний, якщо ви тут дочекаєтеся мого приходу. Я не баритимусь. Сподіваюся, що винуватець використає цю паузу і добре зважить. Коли він боїться, що зізнання позбавить його роботи в астрономії, то нехай затямить: зустріч з поліцією позбавить його свободи і, крім того, — коштуватиме Психічного Зондування. — Він зважував у руці три сканери, на його похмурому обличчі проступали сліди безсонної ночі. — Я тільки проявлю ось ці плівки.

Каунас спробував усміхнутися.

— А що, як ми захочемо відлучитися під час вашої відсутності?

— Спробувати має причину лише один з вас, — відказав Мандел. — Гадаю, що можу покластися на двох непричетних, які пильнуватимуть третього, хоча б заради їхніх власних інтересів.

І він вийшов.

Була вже п’ята година ранку. Райджер обурено глянув на свій годинник.

— До біса це все! Я хочу спати.

— Можемо подрімати тут, — філософськи запропонував Тальяферро. — Чи хтось має намір зізнатися?

У відповідь Каунас відвів погляд, а Райджерова губа полізла вгору.

— І я теж не маю. — Тальяферро приплющив очі, прихилив свою масивну голову до спинки крісла і втомленим голосом вів далі: — Там, на Місяці, зараз період затишшя. Ніч у нас триває два тижні, і тоді роботи-роботи. Потім знову два тижні Сонця, спостереження припиняються, самі розрахунки, кореляції, а потім нескінченні балачки. Важка пора, не люблю її. Коли б там було більше жінок і коли б я міг улаштувати щось постійне…

Потім Каунас майже пошепки розповідав про те, що до цього часу на Меркурії неможливо спостерігати повний диск Сонця, бо частина його за лінією горизонту, не в зоні видимості телескопа. Але незабаром прокладуть ще дві милі траси для Обсерваторії… щоб усе разом перемістити, розумієте… потрібні страшенні зусилля, безпосередньо використають сонячну енергію… може, вдасться. Мало б вийти.

Навіть Райджер, наслухавшись притишеного гомону їхніх голосів, зволив розповісти дещо про Цереру. Там завдає труднощів двогодинний період обертання, тобто зірки проносяться по небу в дванадцять разів швидше, ніж на земному небі. І тому мережа з трьох світлоскопів, трьох радіотелескопів і потрійно всього іншого перехоплює поле астрономічного спостереження від однієї станції до іншої, а воно просто пролітає над станціями.

— А чи не краще розташуватися на одному з полюсів? — подав ідею Каунас.

— Ти міркуєш категоріями Меркурія і Сонця, — нетерпляче заперечив Райджер. — Навіть на полюсах небо все одно скручується, а половини його ніколи не буде видно. Ось якби Церера була звернена до Сонця одним боком, як твій Меркурій, ми постійно бачили б нічне небо, а зірки повільно проходили б по ньому один раз за три роки.

Небо повільно ясніло, надходив світанок.

Тальяферро майже засинав, але половиною свідомості твердо контролював себе. Він нізащо не заснув би, коли не сплять інші. Кожен з нас, думав він, б’ється над думкою: хто? хто? За винятком самого винуватця, звичайно.

Очі Тальяферро відразу розплющилися, тільки-но повернувся Мандел. Небо у вікні ставало щораз голубішим. Тальяферро чомусь тішило, що вікно зачинене. Готель, як водиться, мав кондиціонер, але земляни любили відчиняти вікна у теплу пору року, все ще піддаючись ілюзії, що дихають свіжим повітрям… А Тальяферро, у чию свідомість перебування на Місяці міцно вбило уявлення про вакуум, на саму думку про відчинене вікно здригався, холонучи всередині від страху.

— Чи надумав хто сказати що-небудь? — запитав Мандел.

Вони дивились на нього, не відводячи поглядів. Райджер заперечливо похитав головою.

— Я проявив плівки з ваших сканерів, панове, — сказав Мандел, — і переглянув їх. — Він кинув сканери і проявлені плівки на ліжко. — Там нічого нема! Боюся, що завдав вам клопотів із сортуванням. Прошу вибачити. Але проблема зниклої плівки все ще не з’ясована.

— Якщо вона взагалі існує, — докинув Райджер і страхітливо позіхнув.

— Тому я запропонував би, панове, — сказав Мандел, — зайти в номер Вільєрса.

— Навіщо? — Каунас мав спантеличений вигляд.

— Це що, психологічний тест? — запитав Тальяферро. — Привести злочинця на місце злочину, щоб докори сумління вирвали з нього зізнання?

— Причина не така мелодраматична, — відказав Мандел. — Я сподіваюся, що двоє непричетних допоможуть мені знайти сховану плівку з доповіддю Вільєрса.

— Ви гадаєте, що вона там? — з викликом запитав Райджер.