Продовжуються пошуки двох гляціологічних партій, які ведуть вільні дослідження на крижаному щиті…
5
— Послухайте, Ретдіс, — сухо мовив Кратов, — минає вже четверта доба, як п’ятнадцять чоловік під вашим керівництвом товчуть воду в ступі. Ви що, гадаєте, цим можна займатись довіку? Мені потрібен зв’язок зі “Шпігелем”!
Ретдіс різко випростався у кріслі. На зблідлому обличчі виразно проступило ластовиння.
— А ви пробували навчити кота їздити на велосипеді? — уїдливо поцікавився він.
— Ви ж спеціаліст найвищої кваліфікації! Це ваша робота, ваше друге “я”! Чи, може, це не відповідає дійсності?
— В умовах викривленого простору мені не доводилось працювати.
— Викривлений простір… Нікому не доводилось працювати є подібних умовах! Але ж голова на плечах у вас є? її, до речі, я досі вважав світлою!
— Саме завдяки їй я переконався, що всі сучасні засоби зв’язку в даній ситуації непридатні.
— Ретдіс, ви не вважаєте, що наша розмова почала скидатись на дуель? До того ж досить запеклу? — раптом пом’якшав Кратов.
Ретдіс насуплено мовчав.
— Здається, це моя провина, — продовжував Кратов, — і я прошу вибачення.
У відповідь — стриманий кивок.
— Чим зараз займаються ваші люди?
— Думають.
— Ну, що ж, загалом це теж робота.
— Я не можу примусити їх битися головою об стінку.
— Ми ж, здається, відклали шпаги вбік?
— Тоді давайте говорити по суті.
— Домовились. Отже, як я зрозумів, всі відомі способи зв’язку непридатні?
— Сучасні засоби зв’язку. Тобто ті, які ми зараз використовуємо. Відомих же засобів існує нескінченна множина, навіть якщо відкинути такі, як пневмопошта, тамтами тощо.
— Відомі… — Кратов почав посилено терти собі скроні. Весь минулий тиждень йому доводилося спати не більше двох-трьох годин на добу. — До речі, а чому ви розглядаєте лише сучасні способи зв’язку?
— Ми виходимо не стільки зі своїх можливостей, скільки з можливостей “Шпігеля”, а вони більш обмежені ніж наші.
Кратов замислився.
— Якщо не помиляюсь, то на “Шпігелі” є чудова оптична апаратура, що дозволяє їм милуватися ластовинням на наших носах…
Ретдіс заперечливо похитав головою,
— Що, вже пробували?
— Теоретично. На жаль, дисперсія світла в умовах викривленого простору настільки велика, що нам довелось би креслити літери довжиною в сотні метрів.
— То в чому ж річ? Хіба в нас немає підходящої площі? Пишіть на снігу.
— Боюсь, що ми вже згаяли час. Минуло вісім днів. Та й навряд чи будуть вони роздивлятись нас з допомогою оптики. Але я гадаю, що коли навіть ми не знайдемо способу зв’язку, то вони здогадаються спуститись на Сніжану в розвідувальній шлюпці…
— Цього ні в якому разі не можна допустити. Шлюпка може здійснити лише один рейс — сюди й назад. Інших кораблів у нас немає, і пального теж. І якщо вони прилетять сюди раніше, аніж ми знайдемо спосіб зв’язатися з ними, то це буде розвідувальний рейс з метою з’ясування ситуації. Дуже мало надії, що спустяться вони всім екіпажем. Таким чином, ті, що залишаються на станції, займуть місця, призначені для дітей. Тепер ви розумієте, чому нам так потрібен зв’язок?
На верхній губі Ретдіса виступили краплини поту.
— Вибачте, — насилу вимовив він. — Я про це не подумав. Я піду працювати.
— Хвилинку, — зупинив його Кратов. — Текст повинен бути приблизно таким: “Категорично забороняється використовувати шлюпку. Звільнити від наукової апаратури всі приміщення станції. Усі системи життєзабезпечення перевести на оборотні цикли, в першу чергу — баланс води”. Подумайте, як це скоротити до мінімуму, щоб менше писати, бо це займе багато часу. Але заборона на шлюпку — передусім. Все зрозуміло?
— Так. — Ретдіс витяг з кишені дешифратор і почаклував над ним. — Отже, так: “Шпігелю”. Шлюпку не використовувати. Зациклити системи життєзабезпечення. Наукову апаратуру — за борт”.
— Зрозуміють? — засумнівався Кратов.
— Потім можна буде написати більш детально.
— Гаразд. Ідіть.
— До побачення.
— Удачі, — побажав Кратов. — Зв’язок закінчено.
Ретдіс разом із кріслом укрився молочною плівкою і зник. Натомість залишилася біла кулька інформатора.
— Зв’язок з Торстайном, — кинув Кратов у пустоту свого кабінету.
Кулька інформатора швидко закрутилась у повітрі, розкидаючи на всі боки білі іскри. Минула хвилина, друга, а зв’язку не було.
— Інформаційний центр! Чому немає зв’язку з Торстайном?
На мить у кульці з’явилося розмите зображення якихось конструкцій і відразу ж зникло.
— У даний момент Торстайн знаходиться на будівництві оранжерей, — повідомив безбарвний голос. — Зв’язок із ним з технічних причин встановити не вдається.
Кратов почухав потилицю. З технічних причин. А втім, це, можливо, найбільш правильне формулювання…
— Коли намічено закінчити прокладення комунікацій на будівництво?
— У найближчі два-три дні.
— Добре. Коли Торстайн з’явиться на території академмістечка, з’єднайте його зі мною. Кінець.
Кратов зітхнув і замовив каву. Однак столик, що почав уже висуватись зі стінки, застиг на місці.
— В чому справа? — здивувався Кратов. — Чашечку кави!
Столик запульсував червоним світлом. Що ж, здається, інспекція охорони здоров’я всерйоз зайнялася Кратовим.
— Іди-но сюди, — наказав він столику.
Столик повільно підкотився. Кратов відкинув верхню кришку, ухопився за неї однією рукою, а іншою заліз у електронні нутрощі столика. Столик сіпнувся, але вирватися не зміг.
— Не можна! Не можна! Не можна! — заволав він.
Кратов намацав пломбу санітарного контролю і щосили рвонув її.
— Не мож… — захлинувся столик і стих.
Червоне світло повільно померкло.
— Чашечку кави, — знову попросив Кратов, закривши верхню кришку.
Столик замигтів зеленим світлом і взявся до роботи. Поки готувалася кава, Кратов викликав лабораторію Шренінга.
— Зв’язок заблоковано, — миттєво відповів інформаційний центр.
Що ж, знову все правильно. Кратов уявив собі, скільки рідних і просто знайомих тих, хто пройшвв акватрансформацію, намагаються зараз з’єднатися з лабораторією Шренінга.
— Розблокуйте від мого імені, — мовив він. — А втім, якщо Шренінг дуже зайнятий, виклик анулюйте.
У цю мить верхня кришка столика відкинулась, і з його черева на таці випливла чашка кави. Кратов обережно взяв її, подмухав і ковтнув. Від задоволення він навіть заплющив очі. Що й казати: целюстинська кава — найкраща в світі.
— А от цього, Алеку, я не радив би вам робити, — сказав хтось у кімнаті.
— Не позбавляйте старого останньої радості, — вимовив Кратов, знову ковтнув кави і розплющив очі.
Посеред кабінету в сріблясто-зеленому халаті стояв Шренінг, як завжди, акуратний, підтягнутий і зосереджений.
— Добридень, Ред. — Кратов поставив чашку на стіл. — Це твої фокуси?
— Добридень. Мої.
Поряд зі тренінгом з’явилась Анна в такому ж сріблясто-зеленому халаті і така ж сувора й акуратна.
— Добридень. Я вам категорично забороняю не лише пити каву, але й приймати транквілізатори.
Кратов, лукаво примружившись, поглянув на Анну.
— І не дивіться на мене, як на дівчинку!
— Добридень, люба! Не сердься, будь ласка, на старого діда, який просто милується твоєю молодістю і не може тобі перечити. Проте й послухатися теж. Тому прошу тебе, зроби вигляд, що ти нічого не помічаєш.
— В такому разі мені доведеться наполягати на вашій евакуації разом зі школами-інтернатами.
— Ну от! — удавано вжахнувся Кратов. — Виходить, що старе, що мале… Невже я так погано виглядаю?
— Тільки не утрируйте. Річ у тім, що після прийому будь-якого стимулятора організм людини перестає відповідати своїй статусграмі і протягом щонайменше трьох діб є непридатним для акватрансформації. Ви ж за останній час прийняли таку дозу стимуляторів і тонізаторів, що для відновлення вашої статусграми потрібно буде, очевидно, близько місяця.