Прибіг, засапавшись, боцман. Капітан наказав йому зарядити гармати й озброїти матросів. Він побоювався, що на острові могли бути португальці чи вороже настроєні туземці.

Каравела змінила курс і помчала вперед на всіх вітрилах. Минуло небагато часу, і Федя вже виразно бачив із палуби скелясті береги невідомого острова. Непомітно підкрався вечір, і на сході спалахнули перші яскраві зірки.

Побоюючись, щоб каравела не сіла на мілину чи не наскочила на риф в нічних сутінках, які швидко спускалися на океан, Дієго наказав згорнути вітрила й кинути якір. Як не горіла команда бажанням негайно ж вибратися на сушу, обачливий капітан звелів почекати ранку.

…Кудряш стояв біля борту і вдивлявся в темінь. Нічого не було видно. Навкруги панувала тиша, тільки долітав ледь чутний плюскіт води об борти каравели. Федя думав про своїх рідних, товаришів, згадував школу, піонерський табір… Йому вже давно обридла ця незвичайна мандрівка, якою він спочатку захоплювався.

Кудряш глибоко зітхнув і, щоб відігнати тужливі думки, спробував заснути. Та тільки-но він уклався, на нього, як і в минулі ночі, накинулась армія блощиць і стала немилосердно кусати.

Перевертаючись з боку на бік, Федя позаздрив капітанові й Ніангу, що спокійно хропли, поринувши в міцний сон. Хлопчик у думці лаяв Дієго, який дозволив, щоб на каравелі розвели стільки тарганів, блощиць, бліх і зовсім не винищують їх. Кудряш не знав, що каравела Дієго не була винятком. На ті часи незліченні полчища паразитів населяли кораблі, замки вельмож, бідняцькі халупи… Вошивість не дивувала нікого, а при королівських палацах придворні чепуруни навіть вигадали спеціальні срібні й золоті чухачки.

…Минула година, друга, а Кудряш все ще не міг склепити очей. Переконавшись, що йому все одно не заснути, хлопчик одягся й вийшов з каюти, сподіваючись влаштуватися на. носі корабля. Він гадав, що там йому не дошкулятимуть блохи й блощиці.

На палубі було темно, хоч в око стрель. Ніч чорною ковдрою обгорнула корабель. Ледве блимав тьмяний ліхтар, злегка погойдуючись на грот-щоглі. Не встиг Кудряш ступити й кількох кроків, як спіткнувся об ноги сонного матроса. Той було схопився, пробурчав щось невиразне й знову уклався спати.

Боячись, щоб у темряві не наступити на кого-небудь, Федя дістав з кишені ліхтарик. Освітлюючи собі шлях, він став обережно пробиратися поміж сплячими. Одні хропли, дехто стогнав, скреготав зубами, хтось бубонів крізь сон…

Зненацька Федя почув виразне: “Нічого, ми їм ще покажемо…”

Хлопчик зацікавився й спрямував сніп світла у той бік, звідки почувся голос. Кроків за два від себе, біля грот-щогли, Федя побачив Педро, що лежав розплатавшись. Підмостивши під бриту голову чалму, матрос хропів і час від часу плямкав губами.

Кудряш відчув, як поза спиною в нього побігли мурахи й дрібно затремтіли ноги. Він миттю загасив ліхтарик і причаївся.

Минуло чимало, як здалося Феді, часу, але Педро не прокидався. Зрозумівши, що слова бородач вимовив уві сні, хлопчик сторожко обминув свого ворога і, ввімкнувши знову ліхтарика, зупинився ошелешений. На дверях каюти у верхньому правому кутку вугіллям було накреслено кружечок із двома крапками.

“Умовний знак! Так, як і казав тоді алхімік! — промайнуло в Кудряшевій голові. — Але ж коли Гуго встиг? Увечері ми з Ніангом були біля каюти й нічого не бачили. Очевидно, алхімік намалював його вже коли стемніло. Сподівається, що на світанку Педро побачить знак і повідомить своїх спільників. Можливо, їх уже не один і не два, а півкоманди… Але чому саме зараз Гуго вирішив діяти? — намагався збагнути хлопчик. — Чому?.. Ага, зрозуміло! Адже у вівторок він мусить дати капітанові золото. Термін закінчується, лишився всього один день, а добути золото йому, ясна річ, не вдалося. Цього разу вже не пощастить задурити голову Дієго. Єдиний вихід для алхіміка — це бунт, і якнайшвидше… Що ж робити? Розбуджу стерничого й Ніанга, і порадимось утрьох. Не можна гаяти й хвилини…”

Але тут Федя здригнувся від думки: “Доки я ходитиму, Педро може проснутися й помітити знак!”

Затамувавши подих, боячись ненароком збудити когось із матросів, хлопчик обережно підкрався до дверей і прислухався. В каюті алхіміка, як і раніше, було тихо. Федя не зміг у темноті відшукати знак і, зважившись, на мить знову увімкнув ліхтарик. Біля дверей він побачив Доменіко, що спав. Не роздумуючи, як і чому матрос потрапив сюди, Кудряш швидко стер знак носовою хустинкою і став повільно пробиратися назад. Серце його калатало в грудях. Він із Ніангом ні на годину не випускали Педро й Гуго з-під нагляду, але ніяких ознак, які свідчили б про те, що змова назріла, виявити не вдавалось. Навіть невідомо, хто з екіпажу підтримує їх. Часом хлопчикам здавалося, що змовники кінець кінцем облишили свій задум, тому поява на дверях кружечка з двома крапками була для Феді цілковитою несподіванкою.

Схвильований власними думками, Федя забув про обережність і швидко закрокував, освітлюючи собі шлях електричним ліхтариком. В яскравому світлі чітко вимальовувались шлюпки, камбуз, щогли, ванти, капітанська каюта… Несподівано нічну тишу прорізав відчайдушний крик, від якого в Кудряша похололо всередині.

…У неділю протягом усього дня алхімік намагався зустрітися з Педро. обговорити з ним деталі бунту, який вони мали зчинити. Та обставини весь час складалися не на користь Гуго. При всьому своєму крутійстві й винахідливості зустрітися з Педро алхіміку так і не вдалося.

Гуго розумів, що розплачуватись так чи інакше йому неминуче доведеться. Він добре знав, що не зможе добути золото з морської аоди не те, що за п’ять днів, але й за десять, двадцять років. Тому хоч не хоч, а час було розпочинати небезпечну гру. Лише бунт на кораблі міг усунути загрозу, яка нависла над головою алхіміка.

Як тільки каравела кинула якір, Гуго поспіхом вийшов із каюти, сподіваючись побачити Педро. Але тут він зненацька помітив, що за ним, наче тінь, ходить Доменіко. Той навіть не намагався приховувати, що стежить за астрологом. Варт було Гуго пройти на корму, як там одразу ж з’явився Доменіко, Поліз алхімік у трюм — матрос теж спустився за ним.

Зрозумівши, що йому не відкараскатись від непроханого компаньйона, Гуго зачинився в каюті. Через деякий час алхімік знову зробив спробу зустрітися з Педро, та, прочинивши двері, одразу ж помітив Доменіко, що сидів на борту. Гуго з люттю грюкнув дверима й нервово закрокував по каюті. Він здогадався, що Доменіко тому так відкрито й нахабне поводить себе, що діє з наказу капітана. Всього тиждень тому Доменіко перший шанобливо вклонявся при зустрічі з ним, завжди давав дорогу, а коли алхіміка трусила тропічна лихоманка, кілька днів доглядав його. І ось маєш! Яка разюча зміна…

Тим часом сутінки окутували каравелу. Гуго знову спробував обдурити Доменіко й непомітно вислизнути з каюти. Ледь-ледь прочинивши двері, він злодійкувато озирнувся по боках. Матроса не було. Скрадаючись, Гуго прошмигнув на палубу й бігцем подався на ніс, де, як він гадав, мав бути бородань. Та не встиг алхімік пробігти й десяток кроків, як почув позад себе глузливий смішок Доменіко:

— Хе-хе, а ти, старий, добре зберігся для своїх літ! Я ледве встигаю за тобою…

Алхімік отетерів. Ноги в нього затрусилися, й він, схопившись за серце, понуро поплівся до себе в каюту.

Зачинивши за собою двері, Гуго став міряти кроками каюту з кутка в куток. Він проклинав шпика, що не спускав з нього очей, злився на Педро, який після бурі робить вигляд, ніби між ними нічого не було.

— Невже не випаде хвилини перекинутись хоча б кількома словами, — бурмотів собі під ніс астролог. — Ні, ні, цього не може бути! Чи, може, він гадає, що тільки я за все держатиму одвіт? Бовдур нещасний… Якщо до понеділка цей негідник не зустрінеться зі мною, я викажу на нього..! Втрачати мені нічого. Хай тоді Восьминіг начувається…

Переконавшись, що Доменіко не дасть йому змоги поговорити з Педро, астролог у відчаї плюхнувся в крісло. Він розгубився, похмурі думки роїлися в голові. Погляд Гуго безцільно блукав по каюті й нарешті зупинився на дверях. Є вихід, є! Як же він міг забути?! Умовний знак, про який давно говорив бородачеві!