— Дякую, дякую, — щиро сказав Федя, — я б тільки хотів…

— Можливо, у вас сумнів, чи маю я права бути вашим наставником? Тоді даремно турбуєтесь Можу показати свідоцтво, що не тільки прослухав повний курс Саламанкського університету, але й дістав звання лиценціата. А це, як вам відомо, дає право викладати.

— Ви не так мене зрозуміли, — почервонів Федя. — Я хотів сказати… хотів попрохати про інше… Щоб разом зі мною вчився й Ніанг.

— Не заперечую… Але як подивиться на це дон Дієго?

— Без Ніанга я не хочу.

— Федю, — несміливо втрутився Ніанг, — не треба… Навіщо я тобі? Ти білий, я чорний. Учися сам…

— Якщо ти ще хоч раз скажеш так, — образився Кудряш, — я перестану з тобою дружити…

— Ну, гаразд, — перебив Франсіско, ласкаво глянувши на хлопчиків єдиним оком” — хай приходить і Ніанг. Але про це знаємо лише ми втрьох. Домовились?

В цей час почувся голос Доменіко:

— Ніанг! Ніанг! Дон Дієго кличе до себе!

Ніанг бігцем подався до капітана.

— Знаєте, що я вам пораджу, — обізвався Франсіско, коли залишився з Федею на самоті, — краще киньте дружити з негром. Це може завдати вам багато прикрощів.

Забачивши, що хлопчик спохмурнів, стерничий мовив знову;

— Даремно ви ображаєтесь на мене, я раджу вам від щирого серця… Те ж саме я сказав би своєму синові. Ви молоді й ще не знаєте життя… Можливо, у вашій країні цьому й не надають такого великого значення, але в нас… — Він помітив іронічну посмішку на Фединих губах і вигукнув: — ІІовірте, я зазнав цього на собі! Ось вам доказ мого щирого до вас ставлення й побажання добра… Слухайте, і ви почуєте те, що знаю тільки я, чим ніколи не ділився ні з ким… Мій батько, — тихо мовив Франсіско, соромливо опустивши очі, — звичайний ремісник — лимар… Для таких, як я, двері королівських університетів зачинені. Туди пускають лише синів знатних грандів, кабальєро, ну ще ідальго… Якийсь нікчемний ідальго стояв вище за мене. І це тільки тому, що я син лимаря… Я воював за інтереси короля, хоробро бився, важив життям, але це нікого не цікавило. Для всіх я лишався простолюдином.

— Яка різниця, хто ваш батько? — простакувато запитав Кудряііі?

— Як?! — із серцем вигукнув стерничий. — Якщо я ідальго — переді мною відкриті всі шляхи, я повноправний громадянин, я вільний, я пан! Я наказую, а не мені наказують… Товариші, дізнавшись, що я з простої сім’ї, відсахнулись від мене… Я страждав, проклинаючи день свого народження! Я зненавидів усіх. — Франсіско замовк. Обличчя його було бліде, губи нервово смикалися, на лобі виступив піт. — Але потім я знайшов вихід! — Він боляче стиснув Федю за плечі своїми дужими вузлуватими пальцями. — Я купив собі шляхетство, став належати до шляхетної верстви.

— Не розумію, — знизав плечима Федя, — яке відношення це має до моєї дружби з Ніангом?

— Величезне! Ідальго не повинен дружити з чорношкірим рабом. Своєю поведінкою ви показуєте поганий приклад іншим. Я вас розумію й кажу це вам як друг, та чи зрозуміють інші? Признатися по секрету, дону Дієго це дуже не до вподоби. Він вважає що ви порушуєте основи моральності…

Франсіско замовк. Мовчав і Федя. Тисячі суперечливих думок вирували в його голові.

“Навіщо Франсіско це все розповів мені? — запитував себе хлопчик. — Чому він шукає дружби зі мною? Адже я бранець на кораблі. Яка йому користь із цього?.. А можливо, я даремно так погано думаю про нього? Може, він все казав щиро, від душі… Тоді розповім йому про змову Педро й Гуго, про все, що вони замислили… Але ж Гуго, змовляючись із Педро, чомусь згадував про Одноокого, про Франсіско?.. І можливо, вся ця зворушлива історія з батьком-лимарем, з купівлею шляхетства тільки хитра вигадка? Може, стерничий закидає вудочку й тільки чекає, щоб я клюнув на його приманку?.. Спокійно, спокійно… Треба все перевірити, розпитати Ніанга. Він не один місяць знає стерничого…”

— Герцог, — почав Франсіско, ніби бажаючи продовжити обірвану розмову, — до речі, я зовсім забув сказати: Восьминіг затаїв злість і збирається звести з вами рахунки. Так що будьте обережні, особливо вночі.

— Щиро вдячний вам за пораду. Що ж до Ніанга…

— Тихше… — Франсіско приклав палець до губів. — Не інакше як Ніанг піднімається до нас.

— Ну, що там скоїлось? — спитав Федя.

— Нічого особливого. Дон Дієго розбив бутля з вином, а мені наказав зібрати черепки й вимити підлогу.

— Даруйте, герцог, — мовив стерничий, — але я присяду. Щось погано себе почуваю… — Він важко опустився на лавку.

— Ви дуже довго були під водою, — мовив Ніанг.

— Можливо, й від цього, — згодився Франсіско.

— Ех, був би тут акваланг! — мрійно вимовив Федя.

— Що ви сказали, герцог? — поцікавився стерничий.

— Акваланг, — пояснив Кудряш, — таке нескладне пристосування. Його ще звуть підводними легенями. На обличчя одягають маску, за спиною два балони із стисненим повітрям, на ногах ласти… Можна хоч годину плавати під водою: ні голова не заболить, ні кров з носа не піде, як у Педро.

— Здорово! — захоплено вигукнув Франсіско, очі його заблищали. — Був би в мене аква…

— Акваланг, — підказав Федя.

— Так, акваланг, я став би найзаможнішою людиною! Я діставав би золото із затонулих кораблів, коштовне каміння, перли.

— В аквалангу на велику глибину не спустишся, — вів далі Федя, захоплений власною розповіддю. — Інша річ — водолазний костюм. У ньому відремонтувати стерно — дрібниця. Раз-два й готово. Та що стерно! Водолази підіймають із дна моря затонулі кораблі…

Стерничий і Ніанг жадібно слухали Федю, ловили кожне його слово, сприймаючи розповідь Кудряша як чарівну казку.

— О, як би я хотів походити по морському дну в такому костюмі! — цмокнув язиком Ніанг. — Побачити, які риби там плавають, що росте…

— Вчені вивчають життя моря не в водолазних костюмах, а в батисферах і батискафах.

— Що це таке? — підняв брови Ніанг.

— Розкажіть, герцог, — попрохав стерничий.

Федя спробував якомога простіше пояснити, що батисфера — це така сталева куля, в якій перебувають дослідники. Кулю спускають під воду на тросі з борту корабля. На великих глибинах вчені спостерігають підводний світ. Ще цікавіший за батисферу батискаф — плавучий підводний корабель, виготовлений з міцної броні. Батискаф може спускатися в найглибші місця, які тільки існують в океані. Він сам підіймається на поверхню, своїм ходом іде потім на базу…

Кудряш розповів і про підводні човни. Франсіско не запитував ні про що і тільки на знак згоди кивав головою. Ніанг же ніяк не міг збагнути, що є підводні кораблі своїми розмірами в кілька разів більші за “Улюбленця Нептуна”, здатні занурюватись і, швидко пливучи під водою, долати величезні відстані.

Федя розпалився й став запевняти, що його дідусь ще в роки громадянської війни командував підводним човном на Балтиці, що підводні човни вже давно використовують з військовою метою. Та коли б Кудряш знав, він, безперечно, додав би, що тільки в Радянському Союзі вперше в світі спущено на воду підводний човен “Северянку” — справжню підводну плавучу лабораторію, на якій учені вивчають глибини північних морів, досі сховані від очей людини. Не забув би хлопчик розповісти й про те, що перший підводний човен збудував ще за царя Петра простий російський селянин Юхим Никонов із підмосковного села Покровського. Цей геніальний самоук уперше в світі винайшов і виготовив водолазний костюм із шкіри, з шкіряним шоломом, зі склом для спостережень під водою. Шкіряний скафандр був тільки тому, що про гуму на ті часи ще ніхто не знав. Лише в середині дев’ятнадцятого століття винахідник Гудьєр одержав її, нагріваючи каучук із сіркою.

Помітивши на обличчі Ніанга недовірливу посмішку, Федя став казати далі, що людина підкорила не тільки морські глибини, але й повітря, що створено літальні машини — могутні швидкісні лайнери ТУ-104, ТУ-114, АН-10, ІЛ-18, які за лічені години долають тисячокілометрові відстані.

В цей час по трапу збіг Альфонсо.

— Дон Франсіско! — крикнув він, — Боцман просить вас перевірити, чи правильно хлопці встановили реї.