— Площа безлюдна, — хриплувато сказав він, — військ на площі нема.

Диктатори, дивлячись на нього, глибоко повгрузали в крісла. Запанувала тривала мовчанка. Один тільки спитав:

— Сьогодні були які-небудь ознаки?

— Так, були, — відповів Руф, клацнувши зубами, — інакше б я вас не зібрав сюди, інакше б я не говорив так, як говорив.

Знову біля каміна довго мовчали. Потім у тиші Білого Дому здалека пролунали кроки. Вони наближалися, дзвінко, весело стукаючи по паркету. Диктатори дивились на двері. Без стуку широко розчинилися двері, і ввійшов плечистий юнак з веселими очима. Він був у шерстяній білій сорочці, широкий бавовняний пояс підперізував його плисові коричньові штани на міцних ногах. Обличчя в нього було звичайне, добродушне, трохи кирпатий ніс, пушок на верхній губі, дівочий рум’янець на міцних вилицях. Він зупинився за три крики від каміна, злегка кивнув головою, відкрив посмішкою зуби.

— Добрий день, джентльмени!

— Що тобі тут потрібно, негіднику? — спитав Руф, повільно витягаючи руки з кишень.

— Приміщення нам потрібне для клубу. Чи не можна буде звільнити?