Історія Російської держави почала письмово викладатися, власне кажучи, з XVIII століття, під найсуворішим «оком» і за велінням государів. Московські царі навіть думки не припускали, щоб повідати світу про татаро-монгольське походження своєї державності. У тому й полягала таємниця, яку велено було приховати, завуалювати вимислами.

Саме хан Золотої Орди внук Батия Менгу-Тимур дозволив заснувати поселення Москва під час третього перепису суздальського населення, проведеного 1272 року. А в 1277 році, коли Данило (син Олександра Невського) досяг повноліття (за татарськими законами в 16 років), він посадив цього князя на «московський престол».

Нагадаю, що в 1257 році татаро-монголи, «ці дикі варвари», як сотні років твердили великороси, провели другий перепис поселень і населення в суздальській землі під керівництвом Олександра Невського. Перепис проводили чисельники зі ставки хана, але військове забезпечення операції здійснював князь володимирський — Олександр Невський. Москва як поселення того року не була зафіксована, і князя на «московський престол» не посадили. Хоча йшлося про величезні, як на ті часи, доходи.

Ось що зафіксував Плано Карпіні, який побував у Києві в 1246 році:

«Інших же, за своїм звичаєм, перелічив, наказуючи, щоб кожен, як малий, так і великий, навіть одноденна дитина, чи бідняк, чи багач, платив таку данину, а саме, щоб він давав одну шкуру… ведмедя, одного чорного бобра, одного чорного соболя, одну чорну шкуру… дохорі, і одну чорну лисячу шкуру. А кожного, хто не дасть цього, слід відвести до Татар, і він ставав їхнім рабом» [8, с. 33–34].

Такі порядки були і в суздальській землі. Тому «байки-облуди» істориків цілком недоречні. Золота Орда підтримувала порядок та дисципліну на належному рівні. Після означеного подушного перепису (1257 рік) заборонялося переміщення населення без дозволу і відома татаро-монгольських баскаків. За цим суворо стежили, не забуваймо, йшлося про доходи самої Золотої Орди, яка була в ті роки у розквіті сил.

Повернімося, однак, до так званого Олександра Невського. Слід зауважити, що значною мірою про «велич» Олександра подбала Російська православна церква, увівши його в сан «святаго». Але про це особлива мова.

Що справді вдавалося князеві Олександру, то це інтриги й підступи проти своїх рідних братів і сусідніх князів.

Послухаймо російського історика:

«Андрій Ярославович (брат Олександра. — В. Б.), ставши князем володимирським (великим князем. — В. Б.), уклав союз із найсильнішим князем Південної Русі (такими хитрощами нас намагаються переконати, що існувала інша Русь. — В. Б.) Данилом Романовичем Галицьким, одружившись із його дочкою, і спробував вести незалежну від Золотої Орди політику… Але 1251 року великим Ханом став друг і ставленик Батия Мунке. Це розв'язало руки золотоординському ханові, і наступного року він організував військові акції супроти Андрія і Данила. На галицького князя Батий послав рать Куремси, яка не домоглася успіху, а на Андрія — рать під командуванням Неврюя, яка розорила околиці Переяславля. Володимирський князь утік, знайшовши притулок у Швеції (пізніше він повернувся і з дозволу Хана княжив у Суздалі). У тому ж році, ще до походу Неврюя (зверніть на цей факт особливу увагу! — В. Б.), Олександр поїхав до Батия, одержав ярлик на володимирське велике князювання і після повернення… сів у Володимирі… З 1252 року до своєї смерті в 1263 році Олександр (Невський. — В. Б.) був великим князем володимирським» [2, № 11, с. 29].

Отже, брат Олександра — великий князь Андрій, за даними великоросів, об'єднавшись із Данилом Галицьким, виступив проти Батия, тобто проти татаро-монгольського поневолення. Поза всяким сумнівом, своїми думками Андрій поділився з рідним братом Олександром. Яка в них була розмова, ми не знаємо. Тут російські історики мовчать, нема чим хвалитись. Але наступні дії Олександра промовляють самі за себе, переконують нас у тому, що Олександр відмовився від союзу з рідним братом і став на бік татаро-монголів. Це незаперечний факт.

Без сумніву, щойно довідавшись про заколот брата, Олександр негайно з'явився в Золотій Орді у Батия. У столиці Орди, Сараї, Олександр отримав «престол» великого володимирського князя ще до вигнання Андрія. За що ж Батий вручив Олександрові великокнязівський престол при живому володареві? Нам не відомі випадки, щоб хан вручав великокнязівський престол князеві, попередньо не відібравши його у власника. Отже, справді князь Олександр мав перед Золотою Ордою великі заслуги. У чому ці заслуги полягали?

Одна з них: Олександр ніколи, як і його батько, не піднімав меча проти татаро-монголів. Але таких князів було більше десятка, якщо не два десятки. Отже, щось більш цінне він підніс татаро-монголам. А таким міг бути тільки донос Батиєві на брата Андрія і відмежування від задумів великого князя. Припускати щось інше немає підстав. Тож коли людина стає на слизьку стежку зради брата, їй доводиться йти по ній до кінця. Цим шляхом і пішов Олександр Невський.

У 1257 році татаро-монгольська імперія провела у володимирсько-суздальській землі, чи інакше — у своїх північних улусах, перепис поселень і населення краю з метою його жорсткого обкладання податками. Для цього Золота Орда насамперед залучила князя Олександра Невського. Саме він, Олександр, здійснював військове прикриття татарських чисельників, маючи під рукою свою і татарську дружини. Великоросійські історики, усі до єдиного, намагаються пояснити участь Олександра в переписі населення володимирсько-суздальської землі, а пізніше новгородської та псковської тим, що то був вимушений крок. Це — брехня. Князь став на шлях зради значно раніше, тому діяв добровільно і ретельно. Не варто зрадництво обіляти.

Саме монголо-татарський подушний перепис залізним ланцюгом прив'язав населення спочатку до татарських ханів, а згодом цей ланцюг опинився в руках московських князів і дружинників, себто — бояр. І те дійство було першим правовим кроком для «збирання землі російської».

Ось як про це повідав М. М. Карамзін:

«… Олександр мусив знову їхати в Орду, де сталася велика переміна. Батий помер, син його — імовірно, Сартак (названий брат Олександра! — В. Б.) — хотів панувати над Татарами, але став жертвою властолюбного дядька Берки, який, убивши племінника, згідно з волею Великого Хана оголосив себе спадкоємцем Батиєвим і довірив справи Російські своєму Намісникові Улавчію. Цей вельможа приймав наших Князів і дари їхні…

… услід за ними (за Олександром Невським) приїхали чиновники Татарські в область Суздальську, Рязанську, Муромську, полічили жителів і настановили над ними Десятників, Сотників, Темників для зборів податків…

За кілька місяців Великий Князь (Олександр Невський. — В. Б.) удруге їздив до Улавчія… Намісник Ханський вимагав, щоб Новгород також платив данину поголовну. Герой Невсь-кий, колись ревний поборник Новгородської честі (велика вигадка! — В. Б.) і вольностей, мусив із жалем (чергова вигадка! — В. Б.) взяти на себе справу настільки неприємну і схилити до рабства (от його діяння! — В. Б.) народ гордий, палкий, який усе ще славився своєю винятковою незалежністю…

Сам юний князь Василь (син Олександра. — В. Б.), за велінням своїх Бояр, виїхав із Новгорода до Пскова, оголосивши, що не хоче коритися батькові, який везе із собою окови та сором для людей вільних (ось вона, справжня суть вчинків Олександра. — В. Б.)…

Великий Князь (Олександр Невський. — В. Б.), обурюючись непослухом сина, велів схопити його у Пскові та під стражею відвезти в Суздальську землю, а Бояр (і народ новгородський. — В. Б.)… стратив без милосердя. Деяких осліпили, іншим відрізали носи…

Бояри радили народові виконати волю Князівську (зверніть увагу, перепис — це воля й дійство князівське. — В. Б.), а народ не хотів чути про данину і збирався навколо Софійської церкви, бажаючи вмерти за честь і волю, бо пройшла чутка, що Татари та спільники їхні (Олександр Невський з військом. — В. Б.) мають намір із двох сторін ударити на місто…