Литмир - Электронная Библиотека
A
A

І бідолашний Жозеф Ноде почав сипати подяками за нове доручення, яке, зрозуміло, в душі проклинав.

Однак зовсім не позбавлений письменницької уяви, про що дорікнув йому Рішельє, він здогадався: кардинала, очевидно, влаштувало б не щасливе повернення до Франції Кампанелли і Сірано де Бержерака, а їхня загибель у дорозі…

Та мудрий Ноде не подав і виду, що здогадується про справжнє бажання кардинала, і, стримано усміхнувшись, ще раз подякував йому за високу довіру.

Нічого не вдієш, доведеться плисти через океан до індіанців і зубожілого губернатора колоній.

Відпустивши безталанного письменника, Рішельє наказав Мазаріні терміново відбути до Мов’єра для виконання вже відомого нам доручення, а собі звелів подати карету і поїхав до короля в Лувр, щоб застати його ще до того, як той вирушить на полювання.

Король не дуже зрадів непередбаченій появі Рішельє. Він вийшов до нього в мисливському костюмі, невдоволено скривив фізіономію і витягнув уперед шию.

— Радий вас бачити, кардинале, — сказав він. — Сподіваюся, ви прибули з добрими новинами, а не з надокучливими скаргами на моїх мушкетерів, котрі вміють тримати в руках шпаги. Чи ви в чомусь сумніваєтесь?

— Маючи з вами справу, ваша величність, я ніколи не сумніваюся, — низько вклонився Рішельє.

Такі слова і тон кардинала потішили Людовіка XIII, але водночас і насторожили.

— То що ж там у вас скоїлося, якщо треба затримувати мене перед виїздом на полювання, яке розвіє мою нестерпну нудьгу?

— Ваша величність! Я ніколи не зважився б марно потурбувати вас. Тим паче, коли йдеться про мистецтво полювання з ловчими птахами, що поволі вимирає.

— Що правда, то правда, Рішельє. Не думаю, що мене в цьому міг би замінити хтось із нині живих государів.

— Ваша величність! Не тільки государі, ніхто на світі з живих не зрівняється з вами в полюванні!

— Ну, кардинале, не інакше як когось із ваших гвардійців прохромили шпагою. Говоріть, кого і хто? Накажу повісити!

— Ні, ваша величність, цього разу йдеться про пишну церемонію у вашому палаці.

Король витягнув шию.

— Це вже цікаво. Пишну, кажете? І це може мене розважити?

— Без сумніву, ваша величність, якщо ви згодитесь дати велику аудієнцію у присутності всього двору і всіх іноземних послів посланцю найсвятішого папи Урбана VIII.

— Он як? З чим же папа прислав його до нас?

— Він привіз важливого листа, сам будучи довічним в’язнем, котрий ще тридцять літ тому готував повстання проти іспанської корони.

— Знову Іспанія. Надокучила вона мені. Війна з нею — ваша справа, кардинале, на те ви й генералісимус.

— Але мова йде не просто про цю країну, ваша величність, а про визнання у вашій особі першого з усіх католицьких королів.

— Ого-го! І хто ж нас визнав таким?

— Сам найсвятіший папа Урбан VIII, звільнивши натхненника антиіспанської змови і відправивши його зі своїм особистим посланням до Франції.

— Скільки ж просидів у темниці цей гонець?

— Тридцять літ, ваша величність. І пережив через іспанців страшні муки. Це святий чернець Кампанелла.

— Ніколи не чув. Але папі видніше. Якщо він його звільнив на зло іспанському королю, хоч той і родич нашої дружини Анни Австрійської, все одно це нам приємно.

— Тільки заради цього почуття, ваша величність, я рекомендую вам дати цьому гінцю найсвятішого папи велику аудієнцію.

— А я не затримаюсь на полювання?

— Що ви, аудієнція потрібна не сьогодні. Та й про все потурбуюсь я сам. До палацу буде запрошене всіх васалів, і відданих, і непокірних, і навіть их, що користуються на прийомах дарованим і капелюшними привілеями.

— Вам доконче треба, щоб хтось зостався при мені в капелюсі?

— Ваша величність, я просто хочу поставити їх у найважче для них становище.

— Як це ви зробите?

— Про це я можу лише шепнути вам на вухо, — сказав Рішельє. Озирнувшись, він підійшов до короля і прошепотів йому кілька слів. Потім додав уже голосно: — А що їм лишиться після цього робити?

Людовік XIII розреготався:

— Ви неоціненна людина, кардинале! Я не знаю, чим вас нагородити за таку вигадку. Віват! Добре, готуйте урочисту аудієнцію. Подивимося на цього бідолашного ченця. От здивується! Та й не він один! — і король знову засміявся.

Рішельє торжествував. Усе повертається так, як він хотів.

Стоячи біля вікна, кардинал спостерігав, як із двору виїхала кавалькада королівських сокольничих, котрі тримали на шкіряних рукавичках хижих птахів із ковпачками на головах.

Король теж надів таку рукавичку, і йому передали найбільшого й найспритнішого сокола.

Призначеного Рішельє дня, коли Мазаріні мав привезти до Лувра Кампанеллу, в палаці збиралися васали з усіх кінців Франції, не кажучи вже про придворну знать, що жила в Парижі.

Прийомний зал заповнили розкішно вдягнені вельможі, прекрасні дами в наймодніших туалетах, на яких блищали коштовності.

За умовами прийому всі були в капелюхах. Очевидно, це пов’язувалося з якоюсь особливістю великосвітського зборища, влаштованого кардиналом зі згоди короля.

Вишукано і просто вдягнена королева в супроводі наближених до неї дам, знову ж таки за передбаченим Рішельє ритуалом, вийшла раніше за чоловіка і одразу осяяла своєю незвичайною красою весь зал.

Вельможі зашушукалися, скидаючи капелюхи, щоб привітати королеву, а потім знову надіваючи їх.

Нарешті настала урочиста хвилина — чекали виходу короля. Але він затримувався, бо не було сигналу про наближення карети Мазаріні з римським гостем.

Мазаріні сидів у кареті поруч із Кампанеллою і вів з ним багатозначну розмову.

— Отче Фома! Великий кардинал Рішельє надав вам притулок у Франції з надією, що ви відповісте йому вдячністю і послушенством.

— Вдячність моя йде від серця, монсеньйоре, але що ви маєте на увазі під послушенством?

— Мені здається, що не всі ваші твори захоплюють його превелебність кардинала Рішельє. Можливо, в майбутніх своїх творах, які ви напишете тут на волі, не знаючи турбот і труднощів існування, ви поясните деякі твердження, висловлені вами в трактаті “Місто Сонця”?

— А що необхідно, на ваш погляд, там пояснювати?

— Його світлість, як найвищий охоронець моралі, стурбований поясненням запропонованої вами “спільності” жінок у вашому Місті.

— Треба правильно розуміти моє визначення “спільності” жінок. Я лише даю свободу вибору однаковою мірою і чоловікам, і жінкам, а не узаконену розпусту. Навпаки, мораль повинна бути суворою і водночас не повинна випливати з вічного права власності подружжя одне на одного, що освячене церквою,

— Вам випаде нагода знайти будь-які слова, аби пояснити: в Місті Сонця йдеться не про спільність всього майна, що суперечить законам — і людським, і божеським.

— Спільність майна (тут не слід шукати іншого слова!) повинна бути повною, синьйоре. Біда, якщо дім, кінь, поле, колісниця, човен належить одному. Багатство породжує заздрість. Не повинно існувати поняття: “це твоє”, “це моє”! Людині може належати тільки те, що дала їй природа. Інакше зародки “зла власності” розквітнуть безправ’ям і потягом до злочинності, до злиднів і багатства, до неробства і страждань. І нанівець зведуться усі переваги життя в справді вільному суспільстві.

— Мені важко переконати вас, отче Фома. Але я хотів би попередити: не ці приречені мрії, а протиборство іспанській тиранії вивело вас із темниці і дало можливість ось зараз їхати до королівського палацу у Франції.

— Ви засмучуєте мене, синьйоре Мазаріні. Я сподівався, що кардинал Рішельє поділяє мої переконання, якщо прохав папу про моє звільнення.

— Ви глибоко помиляєтесь, отче Фома. Кардинал Рішельє не звертався до найсвятішого папи з таким проханням. Урбан VIII звільнив вас, проявивши із співчуття свою велику милість. А юнака, котрий захищав вас, послали в Рим, оскільки його превелебність передбачав звільнення вічного в’язня. І якщо вам буде виявлено якусь увагу, то вона стосуватиметься вас особисто, а не ваших неприборканих мрій.

28
{"b":"116128","o":1}