Але кров застигла у них в жилах, коли вони відокремили першу панель від стіни: як у музеї воскових фігур мадам Тюссо, в ніші стояла безживна постать вродливої жінки. Лише придивившись уважніше, можна було встановити, що це не воскова фігура. В ніші стояв, дивлячись прямо на них мертвими очима, труп вродливої молодої жінки!
Покійницю, як встановили наступного дня судові медики, було забальзамовано й вкрито сумішшю лаку з парафіном. Фахівці висловили думку, що молода жінка провела у дерев'яному сховищі не менше двох років. Обручка на правій руці свідчила, що жінка була заміжньою, а нейлонова панчоха, що немов краватка висіла у неї на шиї, не залишала сумніву в тому, що вона вмерла насильницькою смертю.
Монтеро не зрадів несподіваній знахідці. Його помічники дуже старанно обшукали всю квартиру, але не знайшли ані грама наркотиків. Це означало, що справу рано чи пізно доведеться передати у відділ, що розслідував убивства. За інструкцією комісарові лишалось 48 годин на те, щоб довести, що вбивство пов'язане з торгівлею наркотиками, і Монтеро не гаяв часу. В сумочці, яку вбивця також сховав за панеллю, були різні речі, за допомогою яких можна було легко встановити особу жертви. Права на водіння автомашини з фотокарткою свідчили, що жінці було 24 роки і що звали її Камілла Жаїнська, а рахунок косметичного салону і кишеньковий календар дали відповіді на запитання, коли і де саме її було вбито. На рахунку стояла дата 21 серпня 1961 року, а в календарі ця ж дата підкреслена і супроводжувалась приміткою «22 години — Поль Ф». Поль Ф. — це, безсумнівно, Поль Ферраті. Комісар ретельно перегорнув сторінки календаря, і, крім недільних днів, не знайшлося жодного без подібних приміток. Впадало в очі, що всі імена повторювались у певному ритмі. Наприклад, Поль Ф. щотижня фігурував лише раз. Якби в календарі не траплялись тільки чоловічі імена, а його власниця була старшою за віком, Монтеро міг би подумати, що йдеться про прибиральницю і її клієнтуру. Але так…. Дальша знахідка у тому ж календарі розвіяла всі сумніви щодо характеру зустрічей — контрольна картка поліції нравів! Камілла Жаїнська була повією, а Поль Ф., Жан П., Марсель Д. та інші виявились її постійними клієнтами, яких вона регулярно відвідувала на їх квартирах. «Але в недільні дні ніколи», — пробурмотів комісар, хитаючи головою, поклав календар до кишені й наказав закінчити обшук у квартирі міністерського чиновника Поля Ферраті. Він сподівався знайти знайомих жінки і через них наблизитись до розгадки злочину.
Повернувшись до управління, Монтеро встановив, що вбита була однією з 29 тисяч офіціально зареєстрованих паризьких повій. Це не завадило їй 10 травня 1959 року одружитися з 34-річним лакувальником автомашин Полем Жаїнським. У поліцейській картотеці значилося, що 22 серпня 1961 року вона «безслідно зникла». З відділу вбивств Монтеро принесли товсту папку з результатами розслідування цієї справи. Там, зокрема, було записано:
«Серйозна підозра падає на чоловіка розшукуваної жінки. Цей шлюб був не чим іншим, як замаскованим спілкуванням сутенера і повії, яке Жаїнська протягом останніх місяців намагалась розірвати. Вона відмовлялась віддавати чоловікові зароблені гроші, які він пропивав або розтринькував з іншими жінками. За останні тижні перед зникненням Жаїнської між подружжям неодноразово спалахували сварки і бійки. 10 серпня 1961 року Жаїнська залишила свого чоловіка і більше до їх спільної квартири не повернулася. Але можна припустити, що Поль Жаїнський вистежив свою дружину і вбив її, коли вона відмовилась повернутися до нього. Підозрюваний неодноразово у присутності знайомих висловлював подібні наміри.
Жаїнського було заарештовано, і він три місяці перебував під слідством, але за браком доказів слідчий змушений був звільнити його з-під арешту, а справу тимчасово припинити. Відділ вбивств, однак, вважає, що Жаїнську вбив її чоловік. Є всі підстави гадати, що після того, як труп буде знайдено, з'явиться можливість довести винність Поля Жаїнського».
— Чорта лисого з'явиться можливість… — вилаявся Монтеро, прочитавши цей документ. Він сховав папку у нижній шухляді свого стола і поспішив залишити управління поліції. Тепер він був змушений діяти на свій страх і риск, якщо хотів, щоб у нього не відняли цієї справи і не посадили на лаву підсудних мнимого вбивцю.
Монтеро зрозумів, що відділ убивств арештує Поля Жаїнського, тільки-но дізнається, що труп його дружини знайдено. Про арешт напишуть газети, місце вбивства стане відоме всім, а головне — Полю Ферраті, який все ще перебував в Африці і якого Монтеро вважав справжнім вбивцею. Саме цьому комісар хотів запобігти. Однак він вирішив звернутися спочатку до колишнього чоловіка небіжчиці і підстеріг його біля будинку, де той мешкав.
Жаїнський був п'яний, як чіп і, звичайно, неспроможний у такому стані повідомити комісарові щось корисне. Монтеро сподівався, що цей чолов'яга поінформує його про подробиці стосунків своєї дружини з міністерським чиновником Ферраті, але Жаїнський навіть не чув такого прізвища. Отже, цей хід Монтеро виявився невдалим. Він пішов, так і не повідомивши Жаїнському, що тіло його дружини знайдено.
Наступна акція Монтеро дуже легко могла б коштувати йому посади, ба навіть голови. Всупереч кримінальним романам, у яких детективи частіше, ніж це дозволяє поліція, втручаються на свій розсуд у найнебезпечніші пригоди, сміливі операції власними силами на ділі мають місце дуже рідко, хоча б з тієї простої причини, що жодна поліція світу не може дозволити собі легковажно ставити під удар найздібніших своїх працівників. У той час як в кіно герої детективних історій немовби одягнені в куленепробивні панцирі (кулі гангстерів майже ніколи не досягають мети), злочинці Парижа, Лондона, Нью-Йорка аж надто влучно стріляють.
Монтеро почав з того, що забрав з інституту судової медицини труп Камілли Жаїнської і відвіз його знову до квартири на Рю Лемерсьє. Сам він переодягся в костюм, подібний до тих, які носять сутенери, наглядаючи за роботою своїх підопічних в районі площі Пігаль, і поклав у кишені два автоматичні пістолети й мініатюрний магнітофон.
Інформація Самі Кхурі знов підтвердилася. Вечірній літак з Туніса приземлився о 21-й годині 40 хвилин на аеродромі Орлі. За 30 хвилин по тому перед будинком зупинилося таксі, а трохи згодом відчинилися двері квартири й засвітилися лампи в передпокої та їдальні. Тільки бібліотека, де заховався Монтеро, лишалася у темряві. Ферраті не ввійшов до цієї кімнати. Він розпакував валізку, поговорив з кимось по телефону і, здавалось, зібрався кудись вийти. Тоді комісар вирішив діяти. Він увімкнув світло в бібліотеці, ударом ноги розчинив двері й гукнув:
— Заждіть, Ферраті! Я вже давно чекаю на вас!
Міністр у справах Африки напевне був би здивований, якби міг у цей момент стежити за поведінкою свого підлеглого. Ферраті блискавично вихопив з кишені піджака пістолет і повільно рушив до бібліотеки. Та біля самих дверей він зупинився мов укопаний, бо побачив зірвані панелі й труп у ніші. А за мить він почав стріляти навмання — в різних напрямках, сподіваючись, очевидно, на щасливий випадок. Монтеро, що сховався за книжковою шафою, чекав, поки Ферраті розрядить усю обойму. Тільки після цього він сказав:
— А тепер заспокойся, хлопче! На таку стрілянину сюди, чого доброго, збіжиться вся поліція. Кинь оту штуку на килим і сідай, побалакаємо.
Коли Ферраті кинув пістолет і сів у фотель біля каміна, комісар вийшов з-за шафи. Він нахилився й підняв пістолет Ферраті. Потім вийшов на освітлене місце, так що Ферраті зміг, нарешті, побачити, з ким має справу. У своєму елегантному костюмі Монтеро не справив на чиновника міністерства особливого враження. На обличчі Ферраті можна було прочитати не переляк, а швидше здивування. Він недбало запитав:
— Хто ви такий, власне кажучи, і чого ви хочете? Монтеро показав дулом пістолета на нішу, в якій стояв труп.
— Я хотів би дізнатись, як моя жінка потрапила до. вашої бібліотеки. Ось уже два роки я чекаю на неї. Маю я право дістати таку довідку?
