Литмир - Электронная Библиотека

Однак, здається, «найпочесніше» місце серед транспортних засобів посідає найдревніший — верблюжі каравани. І досі він вважається найнадійнішим, перш за все тому, що спрямовувати потік контрабанди з Близького Сходу через Африку, скажімо, через Судан, значно безпечніше, якщо взяти до уваги пильність митної та прикордонної охорони. Далі — караваном через Сахару до Середземного моря. Як правило, такий караван завантажений якимось «нейтральним товаром», здебільшого, кофе. Лише два-три верблюди несуть контрабанду, і не на собі, як годиться, а в собі: перед тим, як рушити в путь, розфасовані по маленьких пакуночках наркотики підмішують до корму, і верблюд їх проковтує. Певна річ, діставшись до кінцевого пункту, цих верблюдів забивають, проте подібні «транспортні витрати», з огляду на нечувані прибутки, дрібниця. Зрештою, помандрувавши морем, контрабанда потрапляє у порти Італії, що служить головною перевалочною базою; звідти зусиллями агентів підпільного бізнесу наркотики розходяться по світу.

Все це, звичайно, було добре відомо Сирагузі; ревний служака, він об'їздив мало не весь світ, простежуючи таємні шляхи, якими плине наркотична отрута, розшукуючи злодіїв — членів наймогутнішого з гангстерських синдикатів. Зокрема, Сирагуза добре знав, що «європейським відділенням» цього синдикату керує старий, відомий ще з часів Аль Капоне, гангстер Лакі Лючано, резиденція якого розташована у Неаполі.

Проте всі ці відомості протягом багатьох років не допомогли Сирагузі завдати синдикатові якоїсь помітної шкоди: до його тенет потрапляла лише дрібна рибка. Та, здається, у вересні 1959 року енергію Сирагузи мало бути винагороджено.

З повідомлень своїх інформаторів — дрібних спекулянтів, які, проте, підтримували сталі зв'язки з великими контрабандистськими босами, Сирагуза дійшов висновку, що на початку місяця приватна яхта «Марфа» привезе до Ніцци партію героїну на суму 45 тисяч доларів, що її супроводжуватимуть два італійських перекупники Оней та Леані, які мають передати товар американцям Малрою та Бекеру; обидва вони вже чекають на своїх контрагентів у 333 номері готелю «Рул». Був навіть відомий пароль, за допомогою якого «високі сторони» мали порозумітися.

Сирагуза вправно й блискавично розробив план кампанії. На підставі того, ніби в американців неправильно оформлені паспорти, їх було затримано, місця американців зайняли двоє агентів, яким сповістили пароль, розтлумачили, як діяти, і вручили 45 тисяч доларів. Щоб не проґавити слушного моменту, сам Сирагуза з чотирма помічниками влаштувався у сусідньому номері і вмонтував у стінку прилад для підслуховування. Зрештою, про всяк випадок люди Сирагузи чатували в порту: якщо оборудка в готелі чомусь не відбудеться, вони мали захопити яхту та заарештувати команду.

Інформатори не збрехали: дійсно, 7 вересня 1959 року «Марфа» пришвартувалась у ніцському порту. Після поверхового митного огляду команду було відпущено на берег, разом з іншими на нього ступили вдягнені у матроську уніформу, з торбинами в руках, Оней та Леані. Вони подалися до готелю «Рул».

Сирагуза прикипів до мікрофона. Та минали хвилини, а з мікрофона не полинуло жодного звуку. Спочатку Сирагуза гадав, буцімто щось скоїлося з апаратом, але дедалі тяжчі передчуття все більше заволодівали ним. Коли ж він зрештою разом з іншими агентами увірвався до сусіднього номера, то побачив обох своїх «підсадних качок» у найжалюгіднішому стані: непритомні, зв'язані по руках і ногах, вони лежали на килимі. Певна річ, злочинці забрали згадані 45 тисяч доларів.

Побачивши цю сумну картину, Сирагуза наказав захопити та найретельніше обшукати «Марфу». Спеціальний загін відділу боротьби з наркотиками, добре обізнаний з технікою подібних заходів, за кілька годин випотрошив яхту: було зірвано настил палуби, розмонтовано труби, порізано канати, взагалі обслідувано кожну найменшу шпарину. Команда всміхалася й знизувала плечима. Героїну не знайшли.

І не могли знайти. Як потім з'ясувалось, напередодні прибуття яхти берегова радіостанція Інтерполу перехопила кодоване повідомлення, яке вдалося розшифрувати лише через дві доби. Повідомлення це, надіслане приватною рацією Лючано, попереджало «Марфу» про підготовлену пастку. Тому на підході до Ніцци героїн було терміново перевантажено на рибальський катер, який доставив контрабанду у Марсель.

Хто знав про операцію? Сам Сирагуза, кілька його помічників. І ще — начальство у Вашінгтоні. На своїх помічників Сирагуза покладався повністю, отже, лишалось із сумом констатувати, що синдикат «має руку» у вашінгтонських сферах.

Проте Сирагуза вирішив не складати зброї, тим більше, що йому пощастило довідатися: вантаж з «Марфи» поплив до Нью-Йорка на океанському лайнері «Індепенденс», який з'явиться біля американських берегів 16 вересня.

Інформація була важливою, однак важко було навіть уявити собі, як подолати всі перешкоди, що стоять на шляху здійснення нової операції. Головних перешкод було дві: велетенські розміри лайнера і його велелюдність, через що обшукати «Індепенденс», як «Марфу», не було ніякої фізичної можливості. По-друге, ««Індепенденс» розвантажуватимуть нью-йоркські докери, профспілкове керівництво яких уже давно контролюється» синдикатом гангстерів.

Допоміг щасливий збіг обставин.

…У високоповажного патера О'Коннора, католицького священика, який обслуговував у нью-йоркському порту духовні попити прибулих емігрантів, незважаючи на його сан, була дивна пристрасть: він залюбки і регулярно відвідував так звані «кавер-герлс-студії». У цих закладах, яких повно-повнісінько у Нью-Йорку, сплативши п'ять доларів за вхід, можна фотографувати голих дівчат. Моделі для зйомок постачає господар, клієнтові лише треба принести фотоапарат.

В одній з таких «сексі-студій», на П'ятдесят першій вулиці, високоповажного О'Коннора, який, звичайно, був не в рясі, несподівано стрів лейтенант митної поліції Пауерс, який також був завсідником подібних закладів. Звісно, Пауерса здивувало, як це «божий служник» потрапив у таке місце; згодом подив пробудив професійну підозрілість. Якщо патер, розмірковував лейтенант, вештається по «сексі-студіо», то він, мовляв, взагалі людина нечиста. Можливо, й нечиста на руку, тим більше, що знаходиться у такому вигідному становищі: щодня спілкується з іноземцями, всюди ходить вільно, не викликаючи ніякої підозри.

Ці розмірковування врешті-решт змусили Пауерса доповісти начальству про зустріч із патером та про свої побоювання. Начальство взяло заяву до уваги — і слушно.

16 вересня, коли «Індепенденс» причалив, патер звернувся із словом божим до 75 прибулих католиків-емігрантів і так розчулив їх проповіддю, що один з італійців підніс пасторові дерев'яну статую апостола Павла, яку нібито створив власноруч.

Вбивці на борту - doc2fb_image_0300000C.png

Коли О'Коннор залишив палубу, то потрапив до рук поліції. Вона швидко з'ясувала, що святий Павло містить у собі 35 кілограмів героїну, тобто сировини, якої вистачить на виготовлення більш як семи мільйонів ампул наркотику. Оскільки на ті часи ампула героїну коштувала на чорному ринку щонайменше три долари, товару в апостолі було більше, ніж на 21 мільйон доларів.

Разом із статуєю дослідили і «патера». Невдовзі з'ясувалося, що «високоповажний О'Коннор» — це відомий гангстер Елмер Берк, відбитки пальців та діяння якого (в тому числі і торгівля наркотиками) були давно відомі поліції.

Берк був багатою здобиччю, бо виконував надзвичайні доручення Лакі Лючано, Альберто Анастазіа та Віто Дженовезе, тобто верхівки синдикату, тих, кого інші його члени поважно називали «вершками суспільства». Тому-то Сирагуза негайно прибув до Нью-Йорка. Перш за все він вдався до запобіжних заходів: затримання Берка було приховано від преси, в усіх необхідних документах він виступав під фальшивим прізвищем; лише обмежене коло відповідальних осіб знало, хто він такий. Це було необхідно, оскільки у синдиката «довгі руки», які будь-що прагнутимуть захопити небезпечного свідка.

26
{"b":"115952","o":1}