Майже рівно двадцять п’ять років тому тут, у Центральному Залі, точилися палкі суперечки.
Спеціальна комісія обговорювала програму досліджень, яку потрібно було запрограмувати для Щехса.
Цією програмою визначалися майбутні дії Щехса в різних ситуаціях.
У той час тут зіткнулося двоє угруповань учених. Одне з них очолював високий похилого віку
чоловік з вольовим енергійним лицем, гучним голосом і впевненими рухами. Це був відомий астроном
Гон. Він був противником гіпотези населеної планети. Відгадку таємниці зірки Б-62/1602 він шукав
у невідомій реакції, в невідомих ядерних перетвореннях на її поверхні. За нього стояла велика
група вчених. Вони наполягали на тому, щоб у пам’ять Щехса було закладено програму, націлену
переважно на вивчення властивостей самої зірки.
— Щехс повинен наблизитися до Б-62/1602 настільки, наскільки це можливо, — казав Гон. —
Основа досліджень — ядерні перетворення. Всі комірки його пам’яті мусять бути заповнені
інформаціями про відомі нам ядерні реакції. Щехс має протягом короткого часу виявити нову реакцію
і повідомити про неї на Лтець. Після повної витрати пального Щехс упаде на Б-62/1602 і згорить.
На цьому його місія закінчується. Що ж до гіпотези колеги Чадаза про штучне походження
радіосигналів, то… — він зробив виразну паузу, посміхнувся, немовби закликаючи аудиторію
поспівчувати йому і зрозуміти, як важко дібрати слів у такій смішній ситуації, що склалася з цим
Чадазом, і закінчив: — … то треба подякувати йому за сміливість наукової гіпотези й на цьому
обмежитися. На кожну гіпотезу неможливо витрачати дорогоцінні комірки пам’яті Щехса.
Чадаз у всьому був повною протилежністю Гону, якщо не брати до уваги такого ж похилого віку
і такої ж слави. Він був середній на зріст, із звичайним дуже спокійним лицем, з рівним, навіть
трохи монотонним голосом, зі стриманими, на перший погляд, навіть несміливими рухами. Ті, хто
були з ним знайомі ближче, прекрасно знали, що за цією найзвичайнісінькою зовнішністю
приховується справжній вчений — педантичний і врівноважений, надзвичайно пунктуальний і
добросовісний, з величезною ерудицією і з великою силою волі. Знав це і Гон. йому неодноразово
доводилося бути опонентом Чадаза. Тепер Гон нетерпляче чекав його відповіді на свій виступ. За
Чадаза стояли горою астроботаніки, астрогеологи і астропалеонтологи.
Чадаз поволі підвівся зі свого місця і, дивлячись у вічі Гону, дуже спокійно сказав своїм
звичайним тихим голосом, що змушував усіх напружувати слух і зір і дотримуватися тиші, аби
почути:
— Я згоден з колегою Гоном. На кожну гіпотезу справді не варт витрачати дорогоцінних
комірок пам’яті Щехса.
Очі Гона загорілися радісним вогнем. “Невже він справді поступається Щехсу? Щось не схоже
на Чадаза. Можливо, пастка?” Радість Гона була передчасною. Чадаз перевів погляд на голову
засідання і так само спокійно вів далі:
— Саме тому я міг би запропонувати зараз не відводити на гіпотезу Гона жодної комірки
пам’яті Щехса. його гіпотеза про загадкову, надтаемничу реакцію на поверхні Б-62/1602
обгрунтована ще менше, ніж наша. Ймовірність виявлення нової реакції на Б-62/1602 у декілька
разів менша, ніж ймовірність виявлення життя на одній з її планет. Але я не пропоную
використовувати Щехса тільки для наших досліджень. Одну п’яту частину комірок пам’яті наша група
може відвести групі Гона. Все ж таки вірогідність відкриття нової реакції не дорівнює нулю, хоч і
дуже близька до нього. Ми визначаємо це.
Якби Гону привселюдно дали ляпаса, він образився б менше
— Це не наукова розмова! — гнівно закричав він.
— Не я її почав, — незворушно відповів Чадаз, не підсилюючи голосу.
Слова Чадаза, мовлені спокійним тихим голосом, справляли на аудиторію сильніше враження,
аніж гнівні вигуки запального Гона.
Один за одним виступали прихильники цієї й іншої гіпотез.
— Ми одержимо уявлення про невідому цивілізацію, познайомимося із зовсім новою культурою,
запозичимо в мислячих істот іншої планети силу-силенну нових знань, — казали прихильники
Чадаза. — Це значно цінніше, аніж відкриття однієї нової реакції.
— Але ж наявності цивілізації, більше того, наявності самої планети біля Б-62/1602 зовсім
не доведено!
— А радіосигнали? Останні дослідження доводять, що вони мають закономірний характер.
— Чому ж ви досі їх не розшифрували?
— Заважають природні перешкоди. Однак сигнали рано чи пізно будуть розшифровані.
Що більше сперечалися вчені, то більше і більше чаша терезів схилялася на користь групи
Чадаза. Гон сидів блідий, нервово кусаючи губи. Він уже боявся, що йому справді не виділять на
Щехсі комірок пам’яті. Але суперечка кінчилася не так трагічно. Після голосування виявилося, що
групі Гона виділено 3/7 ємності пам’яті Щехса, а групі Чадаза — 4/7. Перемогла цікавість до
нового життя.
Так вивішилася суперечка двадцять п’ять років тому. Гон вважав себе ображеним. Можливо,
саме після цього голосування він і вирішив узятися до експериментального вивчення головних частин
комет.
Через п’ять років, коли Щехса ще було видно із Лтеці тьмяною зірочкою, Гон загинув разом з
усіма членами своєї експедиції, його ракету, що залетіла всередину головної частини комети,
затерло величезними кам’яними брилами.
На Лтеці біля Центрального Залу йому було поставлено пам’ятник…
Тільки-но Щехс розпочав свої передачі, усі колишні члени комісії з’їхалися з різних кутків
планети до Центрального Залу.
Чадаз, уже зовсім старий, зайшов до залу з великою свитою асистентів і учнів. Картини
давноминулих подій виразно спливли в його пам’яті, тільки-но він сів до столу наради. Тут сиділи
усі ті, хто виряджав Щехса в дорогу двоє з половиною десятиріч тому. За традицією всі сіли на
свої місця. Чадаз обвів зал очима. Порожнювало й місце Гона. Двадцять п’ять років — великий
термін, а смерть невблаганна. Не було колишнього голови. На його місці сидів новий молодий
вчений. Щемливий біль раптом охопив Чадаза. Він відчув зовсім ясно, фізично, матеріально, як
нестримно відходить життя, як мало йому залишилось, як багато він ще не зробив…
Слова голови, який згадував заслуги його групи, що наполягла двадцять п’ять років тому на
дослідженні невидимої планети, чомусь дратували його.
— Тепер усім зрозуміло, що групі Гона надаремне було тоді відведено 3/7 пам’яті Щехса, їх
треба було передати групі Чадаза. Зараз через цю помилку ми можемо одержати менше даних про нову
планету. Щехс вийшов у нас не дуже розумним…
Завжди спокійний Чадаз вибухнув. Ніхто із присутніх ніколи не бачив його таким.
— Облиште! — крикнув він тремтячим голосом. — Коли відкриття зроблене, легко ганити
опонентів. Тепер усі на нашому боці Але з таким же успіхом міг мати рацію й Гон. Я пропоную
взятися до роботи!
Далі нараду вів фактично не голова, а Чадаз. Він розподілив обов’язки між усіма присутніми,
нагадав усім програму, закладену у 4/7 комірок пам’яті Щехса, і попрохав загальної уваги.
Саме тоді Щехс вийшов на колову орбіту біля Землі й розпочав свої телепередачі.
Перед очима лтецян на банеподібному екрані з’явилася величезна блакитна планета, освітлена
яскравим оранжевим промінням. Поверхню планети затягли білі хмари. Подекуди у їхніх просвітках
виднілася нескінченна водяна поверхня. Зрідка мерехтіли обриси материків. Лтецяни бачили Землю
так, ніби самі перебували всередині Щехса.
Раптом у залі пролунали невідомі мелодійні звуки, немов весняний струмок, радісний, що
іскрився веселощами, увірвався зненацька сюди. Це Щехс зловив передачу однієї із земних
радіостанцій і ретранслював її своїм вузьким променем на Лтець. Пісня прорвалася крізь космос,
майже не засмічена перешкодами, і лтецяни уперше почули незнайомий ніжний голос живої істоти з
чужої планети. Співала жінка. Чадаз слухав мов зачарований. Щехс опускався все нижче й нижче до
планети, голос лунав все чистіш і голосніш, мов голос сирени, що манить до себе стомленого
подорожнього. Голос загадковий і приємний, здавалося, промовляв про головну таємницю життя…