А втім, проекти все ще так і лишалися проектами, Курт ще виношував їх у голові, не наважуючись навіть на перші ескізи чи хоч більш-менш серйозні обчислення. Він зволікав, ніби сподіваючись появи грошовитої і рішучої людини, яка підтримала б його дерзновенні замисли всіма можливими засобами, але не робив нічого, аби такого натхненника й спільника відшукати.
В ці дні нестерпно задушного пітсбурзького літа, коли із смердючого, розжареного міста пороз’їжджалися геть усі, хто міг, Курт був страшенно самотній. Розпрощавшись із шикарною віллою на Грюн-стріт, він підшукав собі непогану і не дуже дорогу квартиру в тому ж районі, обладнав її досконалим апаратом для кондиціювання повітря і відсиджувався в ній сам один з ранку до вечора, аж доки наставав час вирушати на прогулянку.
Як не дивно, а його й досі ніхто ні разу не зачепив. Може, тому, що він мав пудові кулаки та волячу шию. Може, через скромне вбрання. А скоріше за все, його просто вважали за безробітного або за божевільного: отак швендяти темними провулками міста вночі здатний хіба той, у кого не сповна розуму або кому немає чого втрачати.
Нудно було Куртові, тоскно. Він уже часом починав думати: а чи не повернутися додому, в Західний Берлін? Ставало ясно, що у Сполучених Штатах щастя не знайдеш. Надто незатишно тут чужинцеві. Проте і вдома не мед. Мати писала, що Отто Фрейгофер офіційно визнав своє банкрутство і на цьому скінчив кар’єру промисловця. Концерн “Сен-Гобен” безжально розчавлює інших фабрикантів скла, прагнучи повної монополії. В Західному Берліні розростається безробіття; бешкетує і бунтує молодь; розвелася сила-силенна гангстерів та шахраїв усякої масті. В кожному листі мати вихваляла Лізхен і натякала, що завдяки передбачливості старого Фрейгофера Куртова наречена має досить непоганий посаг готівкою. Але оці прозорі натяки тільки дратували його, і він дедалі частіше думав про Катрін.
Курт шукав зустрічі з нею, пробував дізнатися, де ж вона є. Проте цього чи не знав ніхто, чи не хотіли говорити. Зараз немає, коли буде — невідомо.
Під час своїх прогулянок Курт обов’язково проходив тим сквериком, де познайомився з Катрін. Тепер, коли минуле вже подаленіло, ота зустріч дедалі дужче видавалася романтичною і навіть визначеною наперед велінням долі. Та й Катрін набувала в його уяві вже не конкретних, а узагальнених рис, стаючи чимось середнім між самою собою і зеленоокою росіянкою Закатовою. Це свідчило, що Курт поступово призвичаювався до думки побачити свою майбутню дружину значно гострішою і небезпечнішою, аніж хотілося б; від напівсприйняття Катрін він переходив до мрій про неї.
Як і слід було сподіватися, вона з’явилася сама, — без попередження, пізно ввечері. Коли Курт відчинив двері перед нею, вона почепилася йому на шию, обцілувала і зажадала “хліба й видовищ”.
Курт був збентежений: він не сподівався на гостей, тому і в квартирі в нього був лише сякий-такий порядок, а на закуску міг дати лише консерви. Але Катрін заявила, що вона, як завжди, голодна, немов сто вовків; хоче пити, як верблюд після тижневої подорожі Сахарою; сто літ не чула хорошої музики; скучила за компліментами, — отож, щойно приїхавши в Пітсбург, подалася не додому, де нічого цього немає, а до Курта, бо тільки він один і вартий уваги в цьому огидному місті.
Курт мовчки кліпав очима та посміхався тією безглуздою розгубленою посмішкою, якої сам не терпів. Йому було приємно бачити Катрін, чути її голос, вдихати запах знайомих парфумів. Проте висловити цих почуттів він не вмів, та й побоювався зруйнувати невимушеність зустрічі якою-небудь кострубатою, невлучною фразою.
Але з першою ж чаркою його полохлива хлоп’яча невпевненість почала поступово розвіюватися; він сам собі видавався вже не незграбним вайлом з широкою пикою і невиразними очима, а вартим уваги мужчиною середніх літ, у розквіті сили. Врода потрібна жінкам, це їхня зброя в боротьбі за життя. Мужчині досить бути дужим, наполегливим і працьовитим. Кожен прагне того, чого йому не вистачає, отож і щастя в житті можна відшукати лише поєднанням двох протилежних якостей. А сьогоднішній візит Катрін дуже красномовний: могла податися куди завгодно, але прийшла до нього.
Коли випили по другій чарці, Курт бухнув без зайвих слів:
— Катрін, виходьте за мене заміж!
— Заміж?! — зареготала вона. — Курт, ви мені починаєте подобатись!.. Дасте на роздуми хоча б одну ніч, чи відповідати негайно?
— Негайно, Катрін. І я не жартую, я говорю цілком серйозно. Я довго думав перед тим, як зважитися на такий крок.
— Виходячи заміж не кохаючи, жінка продає себе. Так от, Курте, я коштую дуже-дуже дорого!
Він силувано посміхнувся:
— Міг би сказати, що згоден заплатити своїм життям. Але цей вираз надто заяложений.
— А головне — брехливий. Попрощавшись із життям, кохання не прагнуть… — Катрін зітхнула. — Я теж говорю серйозно, Курт. Мені двадцять сім років, зволікати з одруженням стає рисковано. Я вийду за вас заміж хоч завтра… однак лише в тому разі, коли у вас є мільйон доларів на поточному рахунку. Скажу вам: я виростала жебрачкою, отож не маю ніякого бажання померти під тином.
— Розумію вас… розумію… — Курт зітхнув, похнюпився. Потім зиркнув на Катрін з надією. — Ну, а якщо я вам дам гарантію на майбутнє?
Вона сіла йому на коліна, обняла руками за шию.
— Мій наївний, любий хлопчику, — про які гарантії мова?! Навіть маючи мільйон доларів у кишені, ви не гарантовані, що його не видеруть у вас тим чи іншим чином! А перспективи… Це просто красиві марення, якими втішають себе невдахи.
— Моя гарантія, Катрін, має дуже реальну базу. В мене є винахід, здатний принести десятки мільйонів. Тільки… тільки я не вмію його реалізувати. Довіритися в цій справі будь-кому сторонньому я не можу. А вам довірився б.
— Цікаво! — Катрін підвелася з його колін, сіла до столу, спершись підборіддям на сплетені пальці рук. — Розмова набуває ділового характеру, це мені подобається… Так у чому ж полягає суть вашого винаходу?
Її зелені променисті очі виблискували хижо, тонкі ніздрі тріпотіли, груди дихали прискорено.
“Тигриця перед стрибком!” — подумав Курт, але без страху, а навіть з задоволенням. Він зрозумів, що, мабуть, зробив зараз єдино правильний крок, бо кращої натхненниці й спільниці знайти б не зміг. Вона не кохатиме його, ні. Проте в ім’я любові до грошей стане йому найвірнішою подругою і захисницею. Все в житті продається, все. Тільки на різні речі й ціна різна.
Курт розповів Катрін про легкоплавке скло та про величезний риск, зв’язаний з реалізацією винаходу. Навів цифри, які красномовно засвідчили, що йдеться про справу надзвичайно зисковну. Висловив загальні міркування щодо стратегії й тактики можливих переговорів з промисловцями.
Слід віддати Катрін належне: вона все розуміла з напівслова. Поставила кілька дуже доречних запитань щодо юридичних прав винахідника, довго мовчала, зважуючи почуте, потім сказала сухо і навіть неприязно:
— Ну що ж, я приймаю вашу пропозицію, доктор Гешке. Ми з вами засновуємо потаємну фірму “Гіменей”. Або ні: “Вільний Гіменей”. Я стаю вашою дружиною, але без ніяких формальностей і без ніяких зобов’язань з мого боку.
Курт хотів заперечити, проте тільки поплямкав товстими губами.
— Не ображайтесь, Курт, — вела далі Катрін уже дещо м’якше. — Так буде краще для нас обох і для справи. Скажу по щирості: я вас не кохаю, але ви мені не огидний, навіть симпатичний. Тому й зраджувати вас без надто гострої потреби я не буду. Довіряти мені ви повинні повністю, наші прибутки ми чесно ділитимемо пополам. Запевняю, що я буду кращою дружиною для вас, аніж будь-хто інший. Але якщо ви збанкрутуєте — я залишу вас того ж дня. Влаштовують вас оці мої умови?
— Так! — відповів він після короткого роздуму.
— В такому разі — налийте повні-повнісінькі чарки та поставте платівку з будь-якою хорошою сумною мелодією. Оце й буде наше весілля.
Після цієї чарки бренді Катрін швидко сп’яніла. Спочатку вона реготала, мов навіжена, потім упала на ліжко, ридаючи. І знову підхопилася, вимагаючи вина.
