Іван Опанасович. Та я їбав його курить - від нього хуй не стоїть.

Сатана (плаче). А навіщо тобі щоб стояв?

Іван Опанасович. O ! Як це навіщо? Заїбав!

Гриць. Блядь, де ж та Хуна поділась? Казала вчора, що буде зі мною жить, а сама втекла.

Іван Опанасович. Та біс їх зрозуміє тих Хун, оно, краще, вино стоїть - пий.

Всі випивають.

Сатана. Ваня, а може вона щас прийде, то ми Швецію зробимо?

Іван Опанасович. Яку це швецію?

Сатана (спокусливо). Ну, хе… Це коли один вафлями годує, а другий в жопу їбе - інтєрєєсно!

Іван Опанасович. А ти що робить будеш?

Сатана. А я так подивлюсь.

Іван Опанасович. Нє, то не можна. Вона комусь розкаже, нам тоді всім піздєц. Скажуть "Іван Опанасович Харченко замість дисертацію про Шевченка писать зробив в общєжитії гнєздо разврата".

Сатана. Не скаже. Ми її вафлями нагодуєм, голову відріжем і закинем до студентів, та всі подумають, що то негри.

Іван Опанасович. Ууууу… Я на тих негрів дивиться не можу. Чоорні, а нааглі. Їде в автобусі і чита якусь книжку не по-нашому - хуй проссиш. Тільки оченятами - зир, зир. А тьолок наших їбуть. Та, дура, пащеки пороззявляють і їдуть з ними в Африку чи якусь Гвіану йобану, а негру шо? Поїбав, надоїло, потім їз'їв - і всі діла. Вони своїх не так люблять їсти, як наших - наша баба потіє менше.

Гриць. І все одно пизда ставридою бздить.

Всі троє замислено мовчать, переварюючи інформацію Гриця Яковича.

Сатана. Ваня, а пам'ятаєш, коли ти старий був, як ти в мене просився, молодость хотів - аж душу заклав.

Іван Опанасович. Ну як?!

Сатана. А казав жеж: "Чортику, любий, зроби молодшим, дай трохи грошей, та кабанчика, та то, та сьо, - то я тобі служить буду і всіх геть чисто позакладаю". А сам противний, слина тече з рота, зубів нема, а у вухах вати з пів кіла стирчить.

Іван Опанасович. От ніхуя такого не помню. Не було цієї хуйні.

Сатана. Ну як же, Ваня, не було, када імєнно шо було. Казав: "Я як молодий буду, то не буду більш всякої хуйні робить, - у поліцаї вступати, сало їсти і таке інше, а буду ізучать три стадії духа, шоб потом кричать: "Остановісь, мгновєньє - ти прєкрасно!"" - не ти скажешь? Хто казав: "Буду Ніцше читати, а потім превозмагать в собі поца, їбать по ночах дику вовчицю і в Ганконзі дурний план курить", шо, не ти? Хто казав: "Покину це сало хуйове, а буду ананаси і бургундське пиздячить з манєкєнщицями в Парижі і через їх пойму тщету зусиль", не ти?

Іван Опанасович. А щоб ти з'їв і не пиздів.

Гриць Якович (шуткує). Я тарілку супу, а ти кінську залупу! А-га-га-га! (регоче).

Сатана. І я тоже дурень - сиджу тут з вами, пиздюками, сало їм.

Чорт наливає шмурдяку, відрізає сало, передразнює когось: "Астанавісь, мгнавєньє, ти прєкрасно!", потім випиває шмурдяк, закусує салом і кривиться.

Гриць Якович (співчутливо пиздить чорта по спині). Шо, не пашло?

Чорт. Та пішов ти на хуй, не пішло.

Гриць Якович (шуткує). А я і так на ньому сиджу - тільки ноги звисають.

Чорт (розлючено плює на підлогу). От тільки і навчився, що срати як бегемот. Он навіть хуни тікають.

Іван Опанасович. Я їм не винуватий, що вони дурні.

Чорт. Ну, а якщо всі повтікають?

Іван Опанасович. Нехай тікають, вони мені не нужні.

Чорт. Ну і сиди тут з своїм салом, кабан йобаний.

Іван Опанасович. От ти в нас дуже інтєлігєнтний, що не слово - то матюки.

Чорт іде до дверей. Раптом двері відчиняються і в них входить Хуна.

Хуна. Ви тут сідітє, а на дварє какая пагода стаіт! Я вот нарочно вийшла, трохи пагуляла, - так шо ета вєсна са мною дєлаєт! А ви чєго тут сідітє?

Гриць Якович (шуткує). Тебе чекаєм, Швецію робить.

Хуна. А што ето такоє?

Починає тихо грати АББА. Всі, в тому числі і чорт, мовчать.

Хуна (наївно). Нє, ну чесно, рєбята.

Іван Опанасович (спльовує). Це коли один вафлями годує, а другий в жопу їбе - інтєрєєсно! На, ось, сало їж.

Хуна, Гриць Якович і Іван Опанасович жруть сало. Чорт заглядає в сортир, спускає воду і зникає. Спущене гівно, веселі звуки АББИ і чавкання трьох створінь зливаються в єдину симфонію.

Завіса.