— Не знаю, — озвався Гуго. — Але сьогодні вночі я ворожив на трісках, і знаєш, що мені сказали духи? Йому п'ять тисяч років.

Ошелешений Педро тільки гикнув.

— Так, п'ять тисяч, — спокійним голосом збрехав Гуго. — Він може бути в личині і хлопчика, і старого діда. А захоче, стане мухою або перетвориться на кита…

Незважаючи на весь драматизм свого становища, Феді хотілось зареготати. Тільки подумати: куди баронові Мюнхгаузену до астролога Гуго! Ну й фантазер, ну й брехун!

— То, може, краще з ним не мати справи? — з тривогою сказав Педро. — Лиха потім не оберешся…

— Не бійся, — заспокоїв його Гуго. — Хлопчиська я беру на себе. Ніякий чаклун мені не страшний. Пригадую, у Мюнхені я вивів на чисту воду ще й не такого чарівника. Так що можеш бути спокійний. Про дещо я вже подумав. От сьогодні вночі я тряс вірьовкою біля каюти, де спав малий герцог, і примовляв: «Пухни, пухни і розпухни, розпухни і лусни, та ще так, щоб не зібрать тебе ніяк!»

— Думаєш, це допоможе? — озвався Педро.

— Будь певен, засіб перевірений, і не раз. А ще є в мене такий порошок… — Гуго зловтішно хіхікнув. — Бугая з ніг звалить… Ну, здається, ми про все домовились, можна й розпрощатись. — астролог скрипнув кріслом.

Та Педро. на Федин подив і досаду, одразу не пішов. «Чого він жде?» — подумав Кудряш, відчуваючи, що несила вже сидіти з затерплими ногами.

Ага, ось Педро встав, ступив крок, другий. Мабуть, до дверей. І раптом він спитав:

— Гаразд, мені потрібна каравела. Ну, а ти, чого хочеш ти, Гуго? Навіщо тобі все це? Хіба тобі погано в Дієго?

Астролог важко засопів. Певно, він не чекав такого запитання і, судячи з тривалої паузи, навіть розгубився. Та ось він, видно, зібрався з думками і роблено спокійним голосом сказав:

— Від тебе, як знаєш, у мене нема таємниць. Звісно, ти можеш подумати, що живеться мені в Дієго непогано. Але ти помиляєшся. Будь певен: тільки-но я збудую вічний двигун, матиму філософський камінь, що з його допомогою можна буде добувати золото з морської води, і капітанові начхати буде на Гуго. Вже він знайде спосіб, як відрядити мене туди, де Макар телят пасе. Та я й сам не хотів би лишатися до кінця днів своїх па «Улюбленці Нептуна». Моя умова: як тільки ти станеш капітаном, даси мені пару тисяч дублонів і висадиш де-небудь на європейському березі — у Франції або у Фландрії. Мені байдуже. Там я зможу довести свій винахід до кінця… — Гуго помовчав. — А от ти, що збираєшся ти робити, коли станеш господарем «Улюбленця Нептуна»?

— Гм… Є в мене одна потаємна мрія, — зашепотів Педро. — Може, чув, хто такий був Хайр-ед-Дін Барбаросса?

— Ну?

— О, це був хоробрий чоловік, безстрашний пірат! 1523 року від народження Ісуса Христа він став правителем піратської держави в Алжірі. Авжеж! Я багато чув про нього, коли був у турецькому полоні. Так от: як тільки захопимо каравелу, я створю таку ж державу, як Хайр-ед-Дін Барбаросса… Правду кажучи, я вже й місце для неї обрав — Азорський архіпелаг! Кращого не знайдеш на всьому світі, клянусь Мадонною!

І Педро став малювати величну картину створення піратської держави на Азорських островах, що лежали на пересіченні головних морських шляхів з Європи в багату на золото і слонову кістку Африку, в казкову Індію, в далекий Китай, Японію і недавно відкритий Новий Світ…

— Що ж, план гарний, — похвалив Гуго. — Дай боже, щоб він здійснився… Тепер запам'ятай: нас ніхто не повинен бачити разом. Я не буду заходити до тебе, а ти до мене. Коли побачу, що все готово і ми зможемо розпочинати, повідомлю тебе.

— Але як? Ми ж не будемо зустрічатись.

— Давай так: у правому верхньому куті дверей нашої носової надбудови я намалюю вугіллям знак зодіака… Скажімо, знак Риби— дві дужки в різні боки і посередині перекладина. Запам'ятав? Це й буде знак, що ти мусиш негайно зв'язатися зі мною…

Гуго обережно прочинив двері і випустив Педро. Лишившись на самоті, він нервово став міряти кроками каюту з кінця в кінець.

Та ось він всівся у кріслі і задоволено потер руки.

— Хвалити бога, поки що все йде гаразд, — напівпошепки став міркувати він сам про себе. — Скоро, дуже скоро здійсняться мої бажання… Мета близька… Тільки раз, єдиний раз вдалося мені підгледіти, чим напхана скринька в Кривого. Які там обручки, оздоблені діамантами! А серги, кулони, медальйони, браслети! А перли! Найцінніші — чорні й голубі! Досі не можу заспокоїтись… Цей віслюк Педро вирішив, що все дістанеться йому, що за якусь жменю дублонів я, ризикуючи власною головою, стану тягати каштани з вогню! Тільки б пощастило, о дай боже, переманити на свій бік команду, а там…

Гуго клацнув сухими пальцями.

— Дві-три краплі отрути в келих вина — і нема Педро… Все буде моїм, все! Ні з ким ділитись я не збираюсь!.. А може… — Гуго схопився, ніби вжалений. — А може, Педро вирішив перехитрити мене? Мабуть, так воно і є. Коли все буде готово, йому нічого не варт буде викинути мене за борт акулам!..

Федя не вірив власним вухам. Яке віроломство, яка підступність! Гуго — мерзотник найвищої марки. Що буде, якщо вони з Педро захоплять «Улюбленець Нептуна»? Від самої цієї думки Феді стало моторошно. Із двох зол доведеться вибирати менше. Звісно, капітан Дієго далебі не янгол, та все ж це краще, аніж Педро чи Гуго. Отже, вирішено: він допоможе капітанові і виведе змовників на чисту воду.

А тим часом Гуго продовжував:

— З Педро я впораюсь легко, а от з чужоземцем…

Тепер Федя особливо уважно ловив кожне слово Гуго.

— З ним небезпечно, — розмірковував алхімік. — Своїми чарівними паличками і бальзамом він і так підірвав мій авторитет. І ось наслідок: Кривий навіть не подумав про те, що слід суворо покарати чужоземця за чародійство… А втім, він має неабиякі знання і з медицини, і, певно, з алхімії… Ну, звичайно ж: хто б міг придумати чарівні палички, як не алхімік! Хтозна, може, в його мішку є і вічний двигун або філософський камінь? Треба викрасти мішок! Тільки так.

«Авжеж, спробуй, — подумав Федя і помацав у кишені ключ. — Добре, що капітан вчасно підказав мені сховати рюкзак».

За дверима почувся голос Дієго:

— Гуго! Ти в себе?

— От клятий. Нема від нього спокою, — невдоволено пробурмотів алхімік і, важко покрекчуючи, підвівся з крісла. — І навіщо тільки я йому потрібен?.. А що, коли раптом хтось підслухав нас?.. Тьху, аж морозом пройняло… А може, Педро продав мене? Від нього всього можна чекати. Навіщо я, дурень, довірився йому? Ні, треба було першому розповісти про все Кривому. Та дарма, скажу, що нарочито все це закрутив, тільки б довідатись про плани Педро і його однодумців.

Гуго ґречно розчинив двері і покірно-солодким голосом промовив:

— Я тут, ваша милість!

Увійшов капітан. Нюхнувши повітря, він поморщився і осудливо сказав:

— Ну й пахощі ж у тебе! Гуго тільки розвів руками.

— Без дослідів, ваша милість, не знайти ні філософського каменя, ні збудувати вічного двигуна… А втім, ви маєте рацію — засюсюкав Гуго. — Повітря в мене справді важкувате. Щойно скінчив один дослід… — Він поквапливо розчинив вікно.

— Ну, і як? -

— Я задоволений. Скоро, зовсім скоро ви матимете золото, — Гуго потер руки.

— Що ж, давай старайся, я щедро тебе винагороджу.

— О, не знаходжу слів, ваша милість, щоб висловити свою вдячність за виявлену до мене увагу, — розкланявся Гуго. — Ваша увага сповнює надзвичайною радістю моє старе хворе серце…

— Знову почав… Понесло тебе… — Дієго поморщився. — Ходімо краще зіграємо в кості.

— Я з приємністю, — Гуго заметушився. — Бути разом з вами для мене, повірте, велика честь…

Услід за капітаном Гуго вийшов з каюти.

Федя полегшено зітхнув і розправив занімілі руки й ноги. Здається, все-гаразд, небезпека минула. Швидше, тепер швидше з цієї пастки!

А що, як Гуго раптом чомусь повернеться? Ще хвилину, другу Федя, причаївшись, сидів за скринею, а потім вискочив з каюти.