Але цього разу сер Джордж Дембі помилився. Остання нота завмерла під склепінням середньовічного залу абатства, останній акорд гімну відзвучав — і 999 саксів тихо й урочисто посідали на свої місця. Годинник майстра Вільяма Ітла чудово розрядив атмосферу.
Сер Джордж Дембі скористався з цього й обернувся до кафедри, де ще стояв безталанний доповідач.
— Ви закінчили, сер? — спитав сер Джордж Дембі.
— Я закінчив, сер, — тихо відповів лікар Нен-Сагор.
— Прошу вас, сер, сісти на своє місце.
Лікар Нен-Сагор тихо рушив з кафедри. Тридцять дев’ять дзеркалок клацнули на балконі, в кріслах преси. Тридцять дев’ять газетних підручних мчали вже на тридцяти дев’яти моторах у тридцять дев’ять редакцій.
Але вони запізнилися: фото Джералда Вейса, кореспондента соціалістичного листка, вже купалося в кислому розчині, - воно випередило всіх на сім хвилин.
Зал мовчав. Дійсні члени Королівського медичного товариства пили лимонад. Вони міркували собі про те, що лікар Нен-Сагор взагалі одіозна постать в старому англійському науковому світі, що ще за дідів не раз виступав він з надто сміливими, майже нахабними ідеями і що досі всі вони надто поблажливо ставилися до його виступів. Лікаря Нен-Сагора треба було осадити ще в 1873 році, або в 1882, або ж навіть у 1901. Вони думали про те, що запропонована зараз лікарем Нен-Сагором наукова концепція ганьбить усю британську науку: вона виступає проти незмінних істин старої науки, вона заперечує їх, а значить, і виступає проти та заперечує і їх самих — творців цієї науки, всю їхню наукову діяльність. Адже цей індійський парвеню[3] Нен-Сагор насмілився так і сказати: “…стара медицина на тридцять три проценти невігластво, а на шістдесят шість-шахрайство”. Один процент він, очевидно, лишив для самого себе. Значить, вони, чотириста дев’ятнадцять мужів старої медицини, а з ними й цілий медичний світ, не що інше, як шахраї… Це вже занадто… Допиваючи лимонад, джентльмени почали знову потроху шарудіти, вовтузитися і невдоволено бурмотіти на своїх місцях. Вони могли б ще подарувати старому чудареві цей його нахабний вибрик, але ж чи могли вони подарувати йому, що в своїх практичних висновках він зовсім недвозначно виявив свою прихильність до… до… до наукових позицій східного варвара… Що ж після цього згадувати про його безглузду теорію, про його нужденні експерименти?
Зал шарудів і невдоволено бурмотів.
Але сер Джордж Дембі підвів свою тонку прозору руку. Зал слухняно замовк.
— Панове, — сказав сер Джордж Дембі, - ми починаємо обговорювати доповідь члена нашого товариства, лікаря Нен-Сагора. На перше слово записався член-кандидат нашого товариства, терапевт, критик і теоретик, доктор медицини, місіс Ліліан Нен-Сагор.
Зал ще глибше замовк. Потім, як перша хвиля вечірнього прибою, туди й назад перекотився глухий шум. Де-не-де сплеснув сміх. Місіс Ліліан Нен-Сагор була онука лікаря Нен-Сагора.
Місіс Ліліан Нен-Сагор зійшла на кафедру. Вона була в чорному туалеті і тому видавалася на самотній кафедрі худішою і вищою, ніж була насправді. Так само й обличчя її здавалося блідішим, ніж було насправді, - чи від чорних кольорів, чи від хвилювання. Місіс Ліліан Нен-Сагор хвилювалася.
Сер Джордж Дембі стояв і слідкував за залом, поки опонент дійшрв до свого місця. Аж тоді сер Джордж Дембі сів і вільно передихнув.
Місіс Ліліан Нен-Сагор зійшла на кафедру й глянула в зал. Зал глянув на неї. Привітний сміх, підбадьорливий гомін, веселий шум зустріли місіс Ліліан Нен-Сагор.
Доктор медицини місіс Ліліан Нен-Сагор була відомим опонентом свого діда. Не одну гостру дискусію між онукою й дідом знав науковий світ. Місіс Ліліан Нен-Сагор навіть не працювала в лабораторіях свого діда, вона практикувала тут, у Лондоні, і Лондон рівною мірою охоче читав наукові розвідки місіс Ліліан або її полеміку з чударем дідом та лікував у неї застарілі плеврити, катари й запалення.
Зал зустрів місіс Ліліан привітною посмішкою, він навіть подарував місіс Ліліан її нетактовність, що вона, молода лікарка, наважилася взяти собі слово попереду старих, поважних членів товариства.
Місіс Ліліан теж посміхнулася. Вона блиснула своїми чудовими зубами, такими білими на матовому смуглявому обличчі. Зал усміхнувся їй знову — хто справжніми зубами, хто фальшивими, хто тільки червоними яснами. Обмін посмішками ще більше зміцнив дружнє довір’я залу — він був як обмін привітальними нотами між дружніми державами. Старі джентльмени охоче всміхалися молодому опонентові не тільки тому, що це був бажаний опонент, а ще й тому, що він був молодий, а головне — жінка. Це ж так приємно серед десяти сотень трухлявих стариганів побачити жінку, та ще й молоду. Місіс Ліліан Нен-Сагор мала тридцять шість років.
— Місіс, — сказав сер Джордж Дембі, - вам належить говорити п’ятнадцять хвилин, і тому я просив би вас починати.
— Я починаю, сер, — відповіла місіс Ліліан Нен-Сагор.
І місіс Ліліан Нен-Сагор почала.
— Панове, — сказала вона, — для нас усіх ясно те, що свідком цікавих експериментів лікаря Нен-Сагора поки що є тільки сам лікар Нен-Сагор…
Це дуже сподобалося залу, і він підтримав місіс Ліліан тихим, але дружним і веселим сміхом.
— Ніхто з вас ніколи ще на власні очі не бачив об’єктів роботи лікаря Нен-Сагора і не мав приємності, - вона так і казала — “приємності”, і зал знову підтримав це коротким сміхом, — приємності на власні очі прослідкувати за всім методом лікаря Нен-Сагора. Я, певна річ, можу бути винятком: мені через мої родинні взаємини з лікарем Нен-Сагором, — вона так і сказала — “родинні взаємини”, і зал знову весело реагував на такий дотепний зворот, — траплялося іноді бувати в лабораторіях лікаря Нен-Сагора…
Зал затих: зараз мало початися найцікавіше.
- І я можу сказати, що я коли не цілком, то все ж таки великою мірою в курсі цілої роботи лікаря Нен-Сагора. Я не буду такою гострою на язик, як це дозволив собі шановний лікар, коли висловився на адресу цілої науки, — вона так і сказала — “гострою на язик” та “шановний лікар”, ха-ха-ха! — реагував зал (слухайте, слухайте, що вона скаже далі!), — я не буду міряти на проценти, скільки в медицині невігластва, скільки шахрайства (слухайте, слухайте!), але я повинна сказати, що ціла концепція лікаря Нен-Сагора (слухайте, слухайте!)… цілком витримана з погляду точно, наукового.
Зал враз, як підрубаний, вражено замовк.
— Мені, очевидно, доведеться відмовитися од багатьох з моїх тверджень, які я висловлювала п’роти Нен-Сагора в моїх полемічних виступах (ні, слухайте, слухайте, — це, очевидно, якась полемічна каверза, — вона готує йому удар. Слухайте!), і я це охоче тут зараз прилюдно зроблю. Доктор Нен-Сагор правий. Його метод-це справді нова медицина. Вона має прийти на зміну нашому старому, підлому ворожбитству. Вона повинна запанувати!
— Що? що? Дозвольте! Відберіть у неї слово, голово! Це глум! Глум! Дідова онука! Яблуко від яблуні! Єресь! Ганьба!
Тридцять дев’ять фотоапаратів безперестанку заклацали в ложах преси: кореспонденти старанно фотографували місіс Ліліан Нен-Сагор в усіх позах — анфас, профіль, спиною, бо в екзальтації місіс Ліліан крутилася на всі боки — то до залу, то до голови, то до секретарів. Тільки Джералд Вейс не фотографував зрадниці громадських сподіванок і новоявленої єретички: місіс Ліліан була постійною співробітницею його листка. Зате Джералд Вейс спішно стенографував фейлетон про скандал на річних сорок сьомих зборах Королівського медичного товариства, — Джералд Вейс героїчно збільшував тираж своєї газетки.
- Єресь! Ганьба! Геть!
Сер Джордж Дембі марно калатав у свій срібний із старовинними інкрустаціями дзвоник. Він марно здіймав угору то прав. у, то ліву руку: 999 джентльменів зірвалися з своїх джентльменських припон.
Але деякий спокій установила сама місіс Ліліан Нен-Сагор. Вона підняла вгору свою тонку міцну руку. “Увага!” — гукала вона, але цього ніхто не чув і чути не хотів. На її піднесену руку поважні збори відповіли ревом, гармидером і свистом, точнісінько, як табун гусей на свист штукаря-погонича. Тоді місіс Ліліан спустила руки додолу, спокійно склала їх за спиною і… всміхнулася. Так, так, вона любо й премило всміхнулася. І тоді розбуркані збори враз розгублено вщухли (слухайте, слухайте, а що, як це справді тільки жарт, дотеп і прихована каверза?) Збори вщухли, і сер Джордж Дембі витер піт із свого і чола й лисини.
