Ліда не опиралася. Вона відчула, що починає червоніти, і взялася до їжі. Що ж, коли треба, то треба... І от сьогодні в обід коло воза полонених знову залунали голоси. Може, хтось з рабів передасть вісточку від Артема. Думка про це вже в деякій мірі примирила Ліду з ненависною вареною кониною. Вона виглянула з-за повсті — і ледве не зомліла.
Біля їхнього воза стояв Гартак. Його супроводили троє старшин, що завжди їхали в почті молодого вождя. Два служники приставляли до воза полонених драбинку, вкриту червоним килимом, готуючи пишний шлях вождеві. Вигляд самого Гартака був поважніший, ніж будь-коли доти.
— Іване Семеновичу, сюди йде Гартак! — прошепотіла Ліда злякано. — Мабуть, щось таке буде!..
— Одне можу сказати, Лідо, — відповів геолог, нахмуривши брови. — Спокійно! Одне слово — спокійно.
— А той текст?
— Безумовно. Нібито час настав.
Іван Семенович, сказавши це, посунувся в глиб воза і звідти дивився, як піднялася повстяна завіса, як з явився кривобокий Гартак, супроводжуваний старшинами, впевнено посміхнувся дівчині і, мабуть, на ознаку найвищої прихильності, незграбно вклонився їй, чого з ним досі ніколи не траплялось. Ліда прихилилася до стінки воза і, намагаючись тримати себе в руках, чекала, що буде далі. щ Гартак заговорив по-скіфському. Його скрипучий неприємний голос звучав тут особливо дратуюче. Втім, він говорив дуже лагідно, немов умовляючи дівчину щось зробити. Що саме він говорив, лишалося, звичайно, незрозумілим. Але, мабуть, він вважав свої слова за щось дуже приємне, бо кілька разів усміхнувся, показуючи нерівні пацючі зуби.
Нарешті Гартак замовк. Показуючи рукою на вихід з воза, наче запрошував Ліду вийти. І враз дівчина все зрозуміла! Гартак дістав згоду Дорбатая на шлюб з нею, не чекаючи закінчення жалобної подорожі і урочистого похорону тіла Сколота! Ось для чого він завітав сюди особисто, та ще й з почтом, — щоб забрати її звідси і перевести до себе! Але цього не може бути, який жах! Гартак усе ще показував рукою на вихід, усміхався й чекав. Ліда завмерла. Вона нічого не могла вимовити, не могла навіть поворухнутися. Руки й ноги в неї обважніли, з обличчя відплинула кров. Тоді Гартак ступив крок до неї, і, наче не помічаючи її обурення, схопив за плече і підштовхнув до виходу. В цю мить Ліда знову забула про суворі попередження Івана Семеновича, рвучко вирвалась і вигукнула:
— Ніколи, ніколи!
Безумними очима вона подивилася навколо. Що робити?.. І раптом помітила, як виразно дивиться на неї з кутка Іван Семенович. Гартак був здивований. Він, очевидно, не чекав опору. І тоді тихо, але дуже переконливо, промовляючи кожне слово, заговорив Іван Семенович.
— Лідо, люба моя, опануйте себе, візьміть себе в руки. Дівчинко, опам’ятайтесь! Ви губите нашу справу. Ну?
До Ліди поступово поверталося самовладання. Так, треба щось робити, Іван Семенович знає, він підкаже їй, він врятує її...
— Кажіть, я слухаю, Іване Семеновичу, — ще майже безсило відповіла вона.
— Мабуть, він хоче, щоб ви йшли за ним, правда?
— Так...
— Значить, дістав дозвіл Дорбатая. Тихо, Лідо, нічого страшного немає, — швидко додав геолог, помітивши, як при цих словах стрепенулася дівчина. — Згадайте текст Артема. Повторюю, візьміть себе в руки. Отак! І починайте — серйозно, вдумливо, переконливо. Але не вороже, пам’ятайте, не вороже! Почали!
Тепер Гартак уже розгублено переводив погляд то на Івана Семеновича, то на Ліду. Він не знав, про що вони говорили, і не розумів, що йому діяти самому. Тим часом Ліда справді опанувала себе. Так, вона могла й сама згадати про це. Текст Артема — адже він призначений був саме для такого випадку!
Зібравши всі сили, дівчина виступила вперед і сміливо глянула на Гартака, який одразу відвів очі: він не терпів прямих поглядів. Ліда глибоко зітхнула. Ах, як важко вимовляти слова, коли не розумієш як слід їхнього змісту, а знаєш тільки загальне значення всього заученого! І все одно вона намагалася говорити якнайповажніше: так писав Артем, так радив Іван Семенович.
Ліда, звісно, не знала, що не лише вона, а й сам Артем не розумів окремих грецьких слів, бо записав їх по звучанню голоса Роніса. А коли 6 перекласти написане, то вийшло б таке:
«Слухай мене, Гартак! Я дівчина — іншого племені. У нас інші закони і звичаї. За ними вождь не може взяти собі дружину, доки не доведе свою відвагу в бою. А бій він не може починати, доки поховають старого вождя. Я погодилася стати твоєю дружиною. Але зможу зробити це тільки тоді, коли ти виконаєш закони мого племені. Інакше мої боги покарають і мене, і тебе, Гартак! Відійди і залиш мене, доки не виконаєш те, що я сказала тобі!»
Отак, не розуміючи слів, говорила Ліда Гартакові. Такий був план, запропонований Ронісом. Побоюючись, що Гартак ще до закінчення жалобної подорожі дістане дозвіл Дорбатая на шлюб з дівчиною, грек у такий засіб хотів знешкодити наміри Гартака — і при тому залишити його впевненим, що це тільки відстрочка, обумовлена звичаями того племені, до якого належала молода чужинка.
Ліда говорила всі ці незрозумілі для неї слова так поважно, навіть з якимсь наче натхненням, що й сама була трохи здивована. І це надало їй нових сил. Закінчила вона голосно й урочисто — і зразу помітила, що її промова справила велике враження на Гартака. Мабуть, він ніяк не сподівався на щось подібне! Тепер він вагався, не знаючи, .що робити далі. А Ліда тим часом уже цілком опанувала себе, відчувши, що перемагає в цій складній боротьбі. Гартак вагався — і це вже було чимало!
Може, коли 6 на його місці була рішуча, смілива людина, то з наміру Роніса нічого б і не вийшло: Гартак зробив би те, що хотів, незважаючи на промову Ліди. Але Роніс розрахував точно: Гартак був боягуз. І тепер він обміркував, мабуть: дівчина говорила про гнів чужих богів... і справді, чи не помстяться вони на ньому, якщо він порушить закони племені чужинки?.. Вагаючись, Гартак розгублено озирнувся. Його супутники, старшини, одвели від нього погляди: вони й без того не схвалювали поспішності, з якою молодий вождь намагався одружитися з чужинкою і хоча з дозволу Дорбатая, але все-таки ламав священні звичаї.
Знадвору було чути, як збуджено гомоніли ті, що залишилися там: адже Ліда промовляла досить голосно, і вони чули її слова. Добре, це теж було непогано!
Гартак зрозумів, що старшини не на його боці. Він круто повернувся і вийшов з кибитки, віддавши якийсь наказ, причому в його голосі бриніли нотки погано прихованої люті, сів за допомогою служників на коня і зник удалині. Слідом за Гартаком вийшли і його супутники, не обмовившися жодним словом і не дивлячись ні на дівчину, ні на чужинця, який нерухомо сидів у кутку і стежив за тим, що відбувається.
Стало тихо. Ліда з надією подивилася на Івана Семеновича: чи задоволений він? Але й запитувати не треба було, щоб усе зрозуміти. Геолог звівся на ноги, схопив дівчину в обійми й розцілував її.
— Чудово, люба дівчинко, чудесно! — збуджено і радісно говорив він. — Наслідки надзвичайні! Молодець, Лідо! Я пишаюся вами!
...Цього разу Ліда забула навіть свою огиду до вареної конини і не відмовлялася їсти її. А по обіді відбулися нові події.
Щодня Дорбатай справляв великі урочисті криваві відправи з людськими жертвами. І щодня він збільшував кількість своїх жертв, аби збільшити і страх скіфів перед богами, і перед ним, головним служником грізних богів і провісником їхньої волі. Дорбатай, мабуть, хотів вплинути кривавими справами і на полонених, бо уже двічі їх виводили з воза, щоб вони дивилися, як відбувалися відправи. Цього вечора вози розставили півколом і виходити з них не було потреби: все відбувалося в центрі півкола, перед очима чужинців.
І як би не закривав Іван Семенович повстяні краї, як би не ховала голову Ліда, намагаючись не бачити й не чути нічого, — від страшних звуків не можна було сховатися.
Всі події цього дня, включаючи й напружену небезпечну розмову з Гартаком, остаточно знервували дівчину. Спочатку вона лише тремтіла від страху, коли почалася урочиста відправа і залунали похмурі молитви віщунів, що передували кривавим людським жертвам. А потім... потім Ліда не могла вже нічого вдіяти. Вона заплакала. Сльози лилися з очей потоком. Дівчина затуляла руками вуха, щоб не чути того, що відбувалося зовні.
