Це насправді гарно написана книжка, яка складена з окремих оповідань. Іздрик, як завжди, неперевершений оратор. Тому переповісти його сюжети дуже важко. Блукаючи нетрями Іздрикової душі, не помічаєш бунтівної анархії слів та словосполучень. Іноді автор навіть збивається на білий вірш. Читати цікаво, як в справжньому постмодерновому творі притягують концепти і ідеї, які майстерно завуальовує автор.