Не плач, кохана, чуєш, я живий...
Не міг тобі раніше подзвонити.
То був страшний, запеклий, довгий бій,
Та ми не мали права відступити.
Скажи хоч слово, мила, не журись...
Утри сльозу й нарешті посміхнися,
А ще молись... за нас усіх молись...
І матері від мене поклонися.
Цілуй дітей і батькові привіт,
Скажи, його "Кобзар" тепер в нагоді:
Ми з хлопцями завчили "Заповіт",
Під обстрілом читаємо відтоді...
Пробач, рідненька, знову мушу йти...
І не питай, куди тепер рушаю.
Мене чекають прОкляті світи,
Коли вернусь я й сам уже не знаю...
Вона в сльозах стискає телефон,
Пусті гудки, в душі гроза лютує...
Та він живий, то був поганий сон,
Її любов його, таки, рятує!
А він десь там, де небо у вогні
БорОнить свою землю від навАли...
Він вже давно не лічить ночі й дні...
Він робить все, щоб ми війни не знали!
Молімося за наших воїнів!
29.10.2014. Symnaya (Олена Лемішко)
