 |
| ||||||||||||
Євге́н Про́хорович Кирилю́к (18 березня 1902, Варшава — 24 червня 1989, Київ) — український літературознавець, член-кореспондент АН УРСР[1].
Голова редколегії і співавтор «Історії української літератури» (у 8 т., 1967—1971), 2-томного «Шевченківського словника» (1976—1977). Керівник і редактор академічного видання «Тарас Шевченко. Повне зібрання творів» у 6 томах (1963—1964).
1966 ознайомився з пам'ятками історії й архітектури міст Кременець і Почаїв, про що написав у спогадах. Матеріали про Кирилюка (книги з дарчими написами, фото, спогади) експонуються у залі Тараса Шевченка у Кременецькому краєзнавчому музеї.
Автор підручників і хрестоматій з української літератури, які з 1935 року вивчались у школі, багато разів перевидавались. Заслужений діяч науки України з 1972.
На початку 1930-х один із погромників Василя Седляра, Володимира Вайсблата, Олександра Дорошкевича, Михайла Новицького та інших (див. статті Є. Кирилюка «Літературна газета» (№ 23, 1933), ж. «Життя й Революція» (кн. 1, 1934).
В «Кобзарі» (1933) ворог вже вжив надзвичайної конспірації… Відомо, що ще минулого року наші видавництва усунули ту знеосібку і безвідповідальність, що була у нас досі. На кожному виданні, що з'являється з друку, є підпис редактора, техкера, коректора й художника. В «Кобзарі» (1933) нічого цього нема… Якийсь дивний виняток: є фірма автора передмови і за цим фіговим листком спритно заховано обличчя класового ворога. Правда, є ще оформлення Ол. Гера, але й це псевдонім, за яким заховався провокатор. А хто ж відповідальний редактор? Хто упорядник тексту, хто автор приміток? Невідомо. Ворог заховався сам і, маючи собі приятелів в апараті видавництва, заховав усе, що можна і треба було, на його думку, сховати.
[…] Вступну статтю викритого партією одвертого агента петлюрівсько-фашистського табору А. Річицького передруковано з першого видання без змін. Хіба так-таки й не було кому іншому написати цю статтю, хіба з першого її видання не видно було тих неприхованих ріжок антирадянського, брехливоворожого, націоналістичного трактування місця і значення поета-революціонера Т. Г. Шевченка в дожовтневій, класичній українській літературі? […] текст оформлював єфремівець Мих. Новицький, він же давав примітки для експорту за кордон і «незручно» було пускати його з однією передмовою Річицького, тож передмову французькою мовою доручено було ще й нацдемовцеві І. Миронцеві. […] Майже кожна примітка може правити за зразок нацдемівської роботи.
Варто було б ще згадати про ілюстрації Седляра […]. Наша думка про них негативна, вони справляють огидливе враження. Про них висловлювалися на зборах київських письменників цілий ряд товаришів (Іван Ле, Мельник та ін). Дивишся на виставки РСФРР і бачиш справжне реалістичне мистецтво, а тут спотворні карикатури. "Хто ж винен зрештою, що цей «Кобзар» з'явився в світ? Читач наш повинен знати їхні прізвища. Відповідальний редактор Харківського "ЛІМ"у — Р. Заклинський, відповідальний редактор Київського "ЛІМ"у — Федько (проштампував видання), фактичний редактор — гражданін Вайсблат (віддано до суду за провокацію), редактор тексту — активний контрреволюціонер Ол. Дорошкевич і автор приміток — єфремівець Мих. Новицький. З наведених прикладів ясно, яка правильна була аналіза ідеологічного фронту, що її дав тов. Постишев […]".
Цікаво, що Кирилюк робив кар'єру подібними методами й після 1953 року. Так, на ХІ науковій Шевченківський конференції він виступив з доповіддю «Невідкладні завдання радянського шевченкознавства у вивченні проблеми „Шевченко і слов'янські літератури“», де громив літературознавця Михайла Мольнара за «об'єктивізм» та Луку Луцева як «зубра українського буржуазного націоналізму, який уже майже півстоліття спотворює історію української літератури», «продавши мерзенну душу заокеанським імперіалістам».
